найправильніше побачення в моєму житті

у мене сьогодні було фантастичне побачення за всю історію побачень в моєму житті, коли ніхто не рвався затягти мене у ліжко на другій годині побачення
я приємно вражена, що такі чоловіки ще існують на цій планеті )))
мене культурно напоїли кавою в моєму улюбленому Кофеїні, нагодували морозивом в не менш улюбленому Дабл Віскі, а потім так само культурно відвезли додому. при цьому мій супутник не грав у джентельмена, а дійсно був джентельменом. і за це я йому безмежно вдячна.
я щасливе

да, кстаті, я досі закохана в мазгі, але мазгі далеко, а на побачення ходити все одно хочеться

 

зміни в стосунках

я тут ночью тьомной перечитувала деякі свої старі чати з друзями. з відстані кількох років дуже чітко видно, що стосунки еволюціонують, і як вони еволюціонують. я чогось думала, що це не так помітно. ех, наївна я

 

excitement

пам’ятаєте, деякий час тому я нила в цьому блозі, що вірші не пишуться, натхнення нима, муза втекла і все таке. так от, із поверненням у мої 22, в мене все повернулося: і муза (сказала, що са мной било скучна), і натхнення (головний висновок – нєфіг нить і все буде класно), і вірші стали писатися, і я навіть наваяла сторінок 15 прози та переклала два віршика. да, я звізда *розкланююсь навсібіч*
попри те, що я ніколи дуже серйозно не сприймала себе поетом (ну, не така я, я просто божевільна дівчинка з авантюрним складом характеру, яка час від часу крапає якусь тіпо поезію), я відчуваю, якщо мені хочеться і можеться писати – то я щаслива.
тут, звісно, багато залежить від того, з ким я спілкуюся (а ви думали, що чєрпаю вдахнавєніє із якихось секретних джерел?), що я читаю і яку музику слухаю. у мене тепер є персональне кошення, яке дарує мені натхнення, купа непрочитаних книжок, які так і просяться бути прочитаними (адін вапрос – хдє взять врємя?), і я знову катую своїх сусідів всякою стрьомною для них музикою.

а у вас що цікавого?

 

гарний вечір у Сто Доріг

я нєжно і прєданно люблю це місце від самого їх відкриття. це мегазаклад з класною кавою за помірними цінами, фантастичною атмосферою і гарним сервісом. якби в них був вай-фай, я б у них жити стала
сходила сьогодні туди на одне збіговисько творчої полтавської молоді. знаєте, я була приємно вражена. нє, ну не все так ідеально. але нарешті побачила купку людей у своєму милому місті, які пишуть (деякі тільки вчаться, як писати) гарну поезію українською мовою. певно, варто було зупинитися на пару років із творчістю та критикою, щоб потім були такі от приємні відчуття. полтавська поезія має шанс мати чоловіче обличчя (а то чоловіків-поетів з Полтави я можу буквально по пальцям, а жінок, які пишуть і пишуть непогано я знаю дофіга). завтра в мене ще одна зустріч з милою дівчинкою. і да, це ще один момент мого повернення в мої 22. бо тоді в моєму житті було багато літератури. сподіваюся, її знов стане багато.
іще раз нагадую всім зацікавленим: у суботу (28.01) у тій же мистецькій крамниці Сто Доріг будуть записувати “полтавський” шматок відеоантології молодої української поезії. початок о 12:30.

 

піарю

деталі на сторінці Олега Коцарева

 

вечірнє бла бла

інколи я думаю, що в долі є своєрідний план, як мене розважати
принаймні, останнім часом якось так складаються події, що я відчуваю, ніби все складається так, як мені хочеться чи думається, а часом навіть так, що хочеться, але думати про це я просто боялася.
повернення у 22 триває. і це до біса прекрасно! тільки от повертатися туди, де вже колись була, маючи досвід, як воно там – це значно легше. тобто, напряму я, звісно, туди повернутися не можу (і харашо, а то б точно встромила кудись свою прекрасну й розумну голову собі на горе), машину часу ще не вигадали. але відчуття, ох ці прекрасні відчуття, коли ти можеш все і це все просто падає тобі до рук ))))) карочє, ви все зрозуміли.
знаєте, у мої 22 мені не вистачало однієї речі, дуже важливої речі, хоча навряд хтось із мого близького оточення здогадувався про це. так от. не вистачало мені віри в себе й в те, що я можу все. тому то в мої 22 всього в мене й не було. купа комплексів, виплеканих іще в дитинстві, змушували мене завжди гальмувати там, де треба було робити рішучий крок вперед (або й назад). харошо, що я себе знаю надто добре, але цілком непогано вмію приховувати свої недоліки, моєї невіри в себе практично ніхто не помічав.
при тому, що я в себе не дуже вірила (і досить часто себе я просто не любила, за що й отримувала час від часу від життя боляче по голові), я примудрялася якось боротися із цим своїм головним недоліком (але не розуміючи причини, що мені заважало насолоджуватися життям, боротися виходило важко) та ще й якось ділитися з друзями своїм досвідом та вміннями насолоджуватися життям.
і десь на межі 24-25 в моєму житті трапилося кілька значущих для мене подій, деякі з них були лише кількахвилинними епізодами, але ці епізоди (і головне – люди, яким я буду завжди вдячно за те, що вони трапилися в цих епізодах саме на моєму шляху) спершу допомогли мені зрозуміти, що ж не так, а потім підштовхнули це не так швиденько виправити. я прекрасно розумію, що мені ще потрібно трохи часу, аби остаточно перебороти в собі відчуття, що я таке собі миршаве нецікаве створіння, яке має тихенько сидіти в куточку й малчать в тряпочку. але. я рік тому, і я зараз – це не просто різні люди, це два відмінних способи мислення. да. я прєкрасна

 

я – янгол

і хто готовий посперечатися з цим?
я вся такая-растакая. на роботі я найкраща, з друзями я наймиліша й найпривітніша, з батьками я (ой, не знаю цього слова українською) very polite, з тими, хто зі мною поруч, я завжди просто серденько. і тільки всередині мене живе маленьке стурбоване дитинча, яке постійно нагадує, що в янгола, окрім крил, має бути ще й здоровий глузд.
всю цю бєлібєрду я думала останні дві години, поки прокручувала в голові одну й ту саму думку: я закохалася ))) в мазгі, як це було практично зі мною завжди.
і я надто швидко відійшла від моїх останніх стосунків не в останню чергу завдяки тому, що мене слухали й не перебивали кілька дорогих мені людей, яким я безмежно вдячна за це.
любі мої, хороші, я знову стала колишня я. я знову божеволію від того, від чого божеволіла 3-5 років тому, я практично не думаю про своє минуле (ох, воно було прекрасне, але воно, на щастя, вже було і відбуло), я насолоджуюся моментом, я ловлю кайф від того, що в мене є тут і зараз, я будую тільки плани і не згадую про ті, які випадково чи навмисне були поруйновані.
складові щастя на сьогодні: можливість відчути себе мегарозумною завдяки розмовам, шалики, розуміння, що всі проблеми на диво минущі та одномоментні, кава, музика моїх 18 років, можливість дзвонити закордон, сніг, усвідомлення, що мені 22 у 25.

катіктік, мегаподяка за музику моїх 18-ти ти сонце!

 

пра їду

таки вирішила написати щось про їдло )) а то в голові крутиться, аж пальці чухаються написати про це коротенький пост
пластівці Fitness Nestle виявилися неочікувано смачними з моїм улюбленим грейпфрутовим соком.
йогурт-десерт Даниссимо Тирамису виявився нереальною гадостью, яка схожа на загущене молоко з какао і кавалками підгорілого бісквіта. десерт Даниссимо Яблочный пирог набагато смачніший (хоча мене довго переконували в тому, що все навпаки і в йогуртах я ніфіга не шарю).
компанія Roshen – єдина компанія в Україні, яка випускає прикольні шоколадні цукерки, правда, не всі, а дуже вибірково. до швейцарського шоколаду їм, звісно, далеко, але їсти можна. я люблю отакі
а ви що їсте на сніданок? хто тут ще нєравнадушен до цукерок?

 

загублені думки

сьогодні ввечері хотіла написати щось таке дуже розумне, але потім забула, що саме. значить, не таке вже воно й розумне було
потім хотіла написати про їдло, але щось передумала.
да, і от вирішила я пофілософствувать на тему зміни тем в спілкуванні. я тут неодноразово писала, що божеволію від розумних людей. так от, коли я спілкуюся зі своїми друзями, а вони всі, без винятку, розумні (друзі, це я вам усім комплімент зробила), то я навіть не помічаю, як ми примудряємося перескакувати з теми на тему. але інколи я ловлю себе на тому, що таки да, перескакуємо. зазвичай, по закінченні розмови я в голові прокручую всякі додаткові думки, які не висловила, бо не встигла, або вчасно не сформулювала, або вони прийшли в голову вже надто пізно, коли тема була змінена.
коли мені нема про що поговорити з людиною, ех, був у мене в житті негативний досвід в цьому плані, для мене це гірше не буває, відсутність спільних тем з людиною, яка певним чином проводить зі мною якийсь тривалий проміжок часу – це якась мозкова імпотенція
да, так вот, я відволіклася. у мене народилося питання: зміна тем в спілкуванні – це мегакруто, бо це стимуляція сірої речовини і бла бла, а от зміна тем, коли фліртуєш з людиною, коли ви говорити одне одному компліменти, і раптом (ну, не так вже й раптом) починаєте говорити про політику чи про лінгвістику, чи про літературу, а потім знову фліртуєте, – це ознака того, що ви настільки схиблені на своїй розумності чи це просто природно і так у всіх, а я просто не знала?
даруйте за сумбур, я просто паралельно обговорюю нове призначення в українському уряді й пишу цей пост

 

ранкове питання

а шо, вчорашнє питання викликало таку собі активність з боку чоловіків (я не чекала, що на нього хтось відповість взагалі), тому я вирішила сьогодні спитати вас щось нейтральніше, щоб і дівчатам було що сказати:
скільки хвилин після прокидання ви ще відчуваєте, що досі спите?
оскільки я сова, то для мене прокинутися о шостій – це подвиг. перші хвилин 15-20 я практично сплю на ходу. засоби прокидання холодна вода й гаряча кава