міні-звіт з Кавових читань

дико втомлена, тому пишу коротко і, може, не по темі. нормальний звіт з фото буде завтра.
ага. все було шикарно. я десь такого і чекала в глибині своєї душі.
народу набрело стіки, що дехто навіть стояв ))))
тілівізор нас познімав, народ з фотокамерами поклацав.
і да, поети. вони суперові. всі!!! я дуже-дуже усім вдячна. але особливий респект Зарудку, Каруник, Горобчуку, Крюґеру, Леоновичу та Маляренко. Арканару просто мегавдячність. а Іринці Носенко нематакихслів як я вдячна за допомогу в організації цього всього, цілоденне тусіння з поетами і взагалі за те, що вона є.
решта завтра. чи вже сьогодні, як висплюся

 

Protected: this night makes me sad

Цей запис захищено паролем. Щоби подивитись його , введіть ваш пароль нижче:

Пароль:

 

Кавові читання. Том 1

завтра у Полтаві буде таке щастя.
уже точно знаю, коли хто і куди приїздить. тобто буде можливість тусіть цілий день із пийсателями. власник місця, де все це відбуватиметься люб”язно дозволив там тусіть, складірувать речі й лякать жителів навколишніх будинків. уявляю, що виторг на каві й решті їдла в нього буде непоганий.
музика буде. тобто Арканар точно підтвердили свою присутність
потім будуть фотки. і звіт. і все таке.

 

анонс

за афішу величезна подяка Миколі Леоновичу

 

результати чергової втечі

ага. кілька зустрічей. побачилася з однією дівчинкою, з якою давно спілкуємося в онлайні. пару ділових бесід (попри вихідний). пропозиція (чи натяк) роботи. поки думаю. скоріше за все відмовлюся.
завдяки обставинам, Києвом майже не ходила. маючи машину з водієм, дивно було б тинятися при такій спеці.
і найскладніша зустріч, після якої голова гуде й досі, – з моїм колишнім. після дев’яти місяців мовчання. навіщо? знову? а що потім? кому це треба?
власне, я ще сама не розумію нічого. єдине, що відчуваю, – це страх повторити все спочатку. повторити ті п’ять місяців після розриву, коли в мене дах ледь не їхав.
хоча є привід пишатися. більше не ведуся на його зваблювання. розуміючи, що більше йому не належить жодної частинки мого серця.

 

Київ

завтра я в Кийові на день, хоча можу затриматися і на довше ))
в планах: кілька зустрічей (формальних та не дуже) і одне майже побачення. наперед не загадую нічого – час покаже.
проте трошки хвилююся, що стільки напланувала на один день. хотілося б встигнути з усіма зустрітися і нікого не образити.

 

короткий звіт

я тут трошки зникла з інтернетів. просто було багато роботи, подій, зустрічей…
коротенько напишу, а раптом комусь цікаво
отже, у середу я була на фантастично красивій виставі, яка відбулася в Полтаві у межах першої частини Мазепа-фесту. івано-франківський драматичний театр привіз до нас виставу “Солодка Даруся” за однойменним твором Марії Матіос. враження чудові! кілька деталей: чудове музичне оформлення (гармонійне і все таке), класні декорації, гарний театр тіней, чудова гра акторів. іще, вистава просто пронизана еротизмом. але він, еротизм, настільки красивий (якщо про еротизм можна так сказати), що просто око милується.
далі в мене були всякі роботи та зустрічі.
а сьогодні у Полтаві вшановують пам”ять українців, які загинули у Полтавській битві (1709). була панахида, жалобна хода, у яких брало участь дуже мало людей (якщо порівняти із тією кількістю, яка збіглася на клоунаду, влаштовану міською радою). ввечері на полі битви розгортали найбільший у світі український прапор. він і справді величезний! і я просто не можу передати відчуття, які мене охоплювли, коли я трималася за цей прапор. це і гордість, і щастя, і сила, і, і… в мене нема слів. просто: Слава Україні!
а тут фото з сьогоднішніх дійств

 

master’s degree

well, today I had presented thesis of my graduated research. it was like the last exam. no exams any more
the State Examination Commission official announced that now I have master’s degree as a teacher of Ukrainian Language and Ukrainian Literature.
feeling happy but not so much as I could be ))) anyway. everything finished with university.

 

something special

well, today my mail box was like a surprise box my dad found this pack there

and, yes, it was that letter I waited for the whole week. and inside I found the book by Anais Nin.

She’s really one of those writers I should read all my life.
and I’ll write here later some of my thoughts about this book.
feeling extremely happy ))))))
thanks again for this book to one nice person ))

 

ще одна історія про мене

є в мене друг. такий, на межі флірт/дружба. невинні обміни ніжностями, які ні до чого не ведуть. мабуть, єдина людина, якій я майже ніколи не брешу. мій єдиний досвід небрехання взагалі закінчився через дев’ять місяців целібату, коли я дізналася, що мені брехали навіть з дріб’язкових приводів.
так от, про друга. він класний. в сенсі, що розуміє всяке, пам’ятає, коли в мене день народження і майже щодня пише смски, знаючи, що мені це підіймає настрій. ну, звісно, кодові фрази, посмішки втаємничених і все таке присутнє.
а іще він подобається моїй мамі був ще один такий друг, який теж подобався моїй мамі, яка взагалі не сприймає і не сприймала жодного з моїх бойфрендів. з тим другом ми якось перестали спілкуватися після однієї дурної ночі.
з цим другом поки що всі ночі разом закінчувалися без наслідків. хоча інколи я засинала мало не в нього на колінах.
він майже ідеальний. розумний, веселий, розуміючий, вміє терпіти мене в різних ситуаціях і в різному гуморі. коротше, ідеальний )))
єдиний мінус – він іноземець. це не заважає нам бачитися час від часу. і спілкуватися майже щодня в інтернеті. і от тепер він житиме в Україні. досить довго. певний час навіть в Полтаві. ба більше, в моїй квартирі, мене там, правда, не буде. і щодня ми набридатимемо одне одному по кілька годин. цікаво, скільки він витримає мене цього разу?