окрім того, що я працюю перекладачем, у мене є іще одна робота, яка обіцяє скоро перерости в основну.

я працюю в агенції, яка шукає квартири тим, хто приїздить до Полтави. клієнти переважно іноземці. квартири їм теж, відповідно, тре шукати наворочені. останнього клієнта селила до квартири в дууууже престижному районі, в квартирі з сауною і усіма наворотами ггг. іншому клієнту пропіарила квартирку з шестом для танців (чесно, не знаю, нащо, просто хотілося постібатися).

сьогодні рано вранці забирала ключі в клієнта, який приїздив до своєї гьорлфренд. якийсь троха закомплексований дядько середніх років (написала ці слова, порівняла цього чувачка з моїм коханим – останній тут виграє, ну то й добре). дівуля його не набагато старша за мене, а мо, і не старша, просто я досі виглядаю на 16, а вона років на 22-23. така вся набундючена, русскоговорящая, наче рекламка імідж-салону. а на пиці написано: віддамся тому, хто більше заплатить. бєєє. не люблю таких дівчат. у них мізків чайна ложка, а ліплять з себе бозна яких цяць. а клієнт був прикольний. навіть не образився на мене, коли я його на вокзалі зустрічала без папірця з його іменем…