сучасна українська школа – це поєднання абсурду та марних сподівань. коли я починала навчання в педагогічному, то думала, що в школи є якісь позитивні якості. зараз, проходячи активну практику, я розумію, що цих позитивних якостей якийсь непомітний мінімум. на парах з педагогіки викладач казав нам, що програми перевантажені інформацією, що в підручниках подано матеріалу в 5-10 разів (залежно від предмету) більше, ніж можуть засвоїти учні. довго сумнівалася в цьому, поки не переконалася сама.

веду уроки в 6-му класі, і розумію, що діти просто не здатні засвоїти той матеріал, який передбачено програмою. тобто за той час, що відводиться на вивчення розділу, вивчити все, що я маю їм подати, просто не можливо. вони не встигають за один урок та певний час, що роблять домашнє завдання, зрозуміти тему. коли дала сьогодні самостійну роботу за “вивченими” на минулому уроці групами прикметників за значеннями, то знала, що хтось виконає завдання з помилками, але, щоб стільки учнів не зрозуміли теми, я просто не очікувала. з 15 учнів групи тільки одна людина виконала все правильно, решта просто не орієнтуються в темі. а на сьогоднішньому уроці ми вже мали розглядати нову тему!!! як я можу переходити до вивчення нового матеріалу, коли діти плутаються у попередній темі?!

зазначу, що в групі діти з високим рівнем розвитку, але вони просто не в силах зрозуміти і запам”ятати матеріал. вони плутаються постійно. виправляєш – виправляються, але за хвилину роблять знову помилку вже з іншим словом. питаю, що не зрозуміли, відповідають – оте й оте. пояснюю ще раз. а час летить. а на задній парті сидить методист. і на перерві розповідає мені, що не можна зупинятися так довго на поясненні та аналізі вже вивченого матеріалу. каже, що діти самі з часом зрозуміють тему. з часом (подумки скептично кривлюся), може, і зрозуміють, а поки вони намагаються довести мені, що прикметник “різний” має ступені порівняння, і не хочуть розуміти, що казати “самий кращий” – це суперечить нормам української мови :(