дивилася щойно сюжет про готельний бізнес в Україні. багато про що говорили, описували проблеми, з якими стикаються інвестори, що турбує клієнтів і т п. але найбільше вразило те, як один із генеральних директорів мережі готелів сказав, що обслуговуючий персонал готелів важко піддається навчанню і те, що вони майже не всміхаються. я це бачила, але чомусь не надавала цьому такого значення. просто сама по суті ніби обслуговуючий персонал, то для мене посмішка – це основне. я завжди всміхаюся клієнтам і не тільки їм. без посмішки неможливо налаштувати контакт, без посмішки на мене б дивилися зовсім по-іншому.
Квітень 3, 2008
правила гарного сервісу
Posted by shybloom under Uncategorized | Мітки: job, smile, thoughts |[14] Comments
Квітень 3, 2008 at 11:59 pm
Це точно!
А для виправлення ситуації потрібний час. Щоб у людей відпрацювалась культура обслуговування.
Квітень 4, 2008 at 12:15 am
Це доречі я Vet-al, але вже трошки інший
Квітень 4, 2008 at 12:16 am
час нам потрібен всюди. і тут теж. я просто інколи починаю зневірюватися у можливості того, що моя країна стане нарешті європейською.
Квітень 4, 2008 at 12:18 am
в якому сенсі інший?
мені аж цікаво стало ))
Квітень 4, 2008 at 12:34 am
Такий, з аватаргою-граватаркою
Квітень 4, 2008 at 12:36 am
ясно )) прикольна аватарка. просто вона в мене тіки зараз відобразилася.
Квітень 4, 2008 at 12:38 am
це я в Києві 3 роки тому, на Подолі на фоні гори Щекавиця (хоча ніфіга не видко тої гори
Квітень 4, 2008 at 12:40 am
гору трошки видно
тіки там не написано, що то Щекавиця )))
Квітень 4, 2008 at 3:38 pm
тіьки мені цікаво таке: чи люди розрізняють “посмішку – тому що треба” і “посмшіку з-за ввічливості” і доброго ставлення до всіх. чи їм взагалі байдуже. мені наприклад ні.
і якщо мені натягнуто будуть посміхатися. а за дві хвилини обговорювати мене та розкладати по полицях – то нехай краще не всміхаються.
бо головне – не тільки зовіншнє, саме посішка по суті. а ще й шановливе ставлення до клієнта. а в нас зазвичай …ммм як це сказати, ну російською то буде “наплевательское отношение”
Квітень 4, 2008 at 4:11 pm
розрізняють. але проблема в тому, що клієнту начхати, натягнуто ти всімхаєшся чи ні, будеш ти його потім з подругами обговорювати чи забудеш після його зникнення з твого поля зору.
шанобливе ставлення найперше й демонструється посмішкою. не знаю, може, я неправильно пояснюю, але оте “наплевательское отношение” виявляється в тому, що нашому обслуговуючому персоналу важко пояснити, що посміхатися ТРЕБА, і не за чайові, а просто тому, що в тебе така робота. і важко їм перелаштуватися на те, що посмішка – це нормально, а не приниження, як думає багато хто. просто в нас якийсь дивний норов непідкорення і несхиляння голови, а там, де вияв ввічливості – це “роботча уніформа” виявлена у посмішці, треба до цього просто звикнути й прийняти як данність.
Квітень 4, 2008 at 8:35 pm
всьо вірно кажеш. моя позиція така, що для цих людей це частина їх роботи – тому бери й роби її будь-ласка.як і будь яку іншу роботу
та і посміхатися -це дуже корисно!
Квітень 4, 2008 at 8:42 pm
ну так. для мене це робота: зустрічати клієнтів, селити їх, допомагати, якщо в них проблеми, перекладати їхні зустрічі, все таке. і дійсно, частина роботи це вияв приязного ставлення, навіть якщо клієнт мені не подобається.
а посміхатися я просто люблю, це ніби захист такий, посмішка
Квітень 6, 2008 at 12:57 pm
Привіт! Цікаво… якраз на тижні сформувалася ще одна мрія, пов*язана зі, скажімо, туристично-готельним бізнесом… років через десять можна було би реалізувати таке (ну або раніше, звісно, якщо зірки складуться)
Квітень 6, 2008 at 1:08 pm
о, фонтан ідей шумить і викидає все нові й нові ідеї
слухай, якщо в нас все вийде з видавництвом, то можна буде податися і в туристично-готельний бізнес, але давай спершу з видавництвом розберемось.
а про нову ідею ти мені в гугл-тоці шепни якось, ок?