нічна сорочка пахне ним і його парфумами, всі його речі пахнуть ним. у мене галюцинації чи просто ностальгія?
Квітень 4, 2008
Квітень 4, 2008
нічна сорочка пахне ним і його парфумами, всі його речі пахнуть ним. у мене галюцинації чи просто ностальгія?
Квітень 5, 2008 at 11:12 am
ти знаєш, думаю це нормально. я місяців п*ять чи більше відчувала запах коханої людини на книгах та пакеті, у якому він їх залишив. вони певно в нього вдома простояли довго, тому запах довго зберігався
ностальгія..так.
Квітень 5, 2008 at 11:14 am
ой, так довго я можу й не витримати. хоча життя іде далі, щось змінюється, я змінююсь, змінюю свої рішення та ставлення до деяких речей.
Квітень 5, 2008 at 11:20 am
витримати що? ностальгію?..
ти знаєш, напевне в мене відчуття ностальгії ніколи не пропаде, за тією людиною, яку насправді кохала.
навіть якщо буде нова любов сильніша за ту (а поки що такої не траплялося – тіки щось несерйозне), то здається ніколи не зітру із памяті та серця спогади та відчуття. ну це мені зараз так здається.. хоча вже більше ніж два роки пройшло..
а життя іде далі – все вірно.
Квітень 5, 2008 at 11:56 am
не витримаю і ностальгії, і того моря згадок, і тих снів, які сняться щоночі… просто не витримаю, що все змінилося. хотілося б аби все раз і минуло. хоч і знаю, що це нереально.
Квітень 5, 2008 at 10:35 pm
знаєш, я дуже тебе поважаю за те, що ти така сильна, що ти знаєш, що життя не стоїть на місці, що треба дивитися вперед
просто я за таких умов завжди веду себе неадекватно.. розхитую свої нерви- а результату ніякого.. тіки собі гірше роблю. а ти.. дуже мудро до всього ставишся..
Квітень 5, 2008 at 10:43 pm
дякую за твої слова, але ти трохи помиляєшся. я не сильна, зовсім ні, просто зараз я не можу бути слабкою. коли у мене все гаразд було з коханим, то я могла собі дозволити бути слабкою, покластися на нього, перестати контролювати кожен свій крок і рух. а зараз його немає, і мені знову треба вчитися, як то бути відповідальною за все, як привчити себе робити правильно, якби не було гидко це правильне робити.
так само й в інших ситуаціях. а від того, що я покричу чи посерджуся краще не буде ні мені, ні людям, то й навіщо ці зайві витрати нервів, краще їх поберегти до наступного рок-концерту, де й вихлюпнути всю свою нерозтрачену енергію. оце й уся моя сила – вміти розподіляти енергію.
єдине, що мені притаманне – це спокійне ставлення до речей. але це вже риса характеру. я просто розумію, що коли стілець зламався то нема сенсу бігати навколо нього з криками та махати руками. треба його або полагодити, або викинути
з.і. а так хочеться зняти всі проблеми зі своїх плечей та перекласти їх на чиїсь широкі та сильні плечі, так хочеться, але поки треба нести цей тягар самій.
Квітень 5, 2008 at 10:56 pm
я згадую час, коли в мене були проблеми особистого характеру, і хотілося кричати на весь світ, винувати всіх, плакати і все забути. здається у такі моменти я робилася просто неконтрольованю людиною. мені тоді дуже допомогла одна жінка, чи як сказати.. дівчина.. навіть не знаю. їй було років 30 чи трохи менше, допомогла тим, що могла вислухати та порадити, щось, корисне на її погляд..
знаю, що треба виговорювати все що болить, і рада допомогти якщо що!
от чого-чого – так спокійного ставлення мені ніколи не вистачало. так в тебе це значиний плюс!
Квітень 5, 2008 at 11:09 pm
вислухати – це дійсно дуже потрібно. навіть не обов”язково щось радити, а просто вислухати, дати людині виговоритися. поки (слава богу) в мене є люди, які можуть мене вислухати і часто навіть просто втішити чи підняти настрій гарними словами.
ти не думай, що я якась заледеніла, що не реагую на те, що відбувається. я реагую, але не так емоційно, як більшість людей. я дуже рідко підвищую голос, але це не означає, що мене все влаштовує. я не люблю плакати на людях, але я часто плачу на самоті. мені часто боляче, але я всміхаюся, і люди думають, що мене важко вразити. я дуже емоційно висловлюю свою радість, але інколи ця радість може виявитися в одній лише усмішці, а людина потім ображається, що я неадекватно реагую. насправді, мені треба вчитися висловлювати чіткіше свої емоції, а не приховувати їх. для мене часто важко підійти до когось і обійняти людину чи словесно виразити те, що мене турбує. тому я інколи заздрю тим, хто легко виявляє свої почуття.