вчора зустрічала такого суперового клієнта, що мама міа.
перш за все, це був перший клієнт за весь час, який приїхав раніше (!) обіцяного. ага, і таке буває. написав мені смс десь о шостій вечора, що о восьмій буде в Полтаві. ну то й добре, не тре буде по ночі вештатися стрьомним районом. о восьмій подзвонив і сказав, що чекає на мене біля автовокзалу. вах! сам знайшов, не питав по сто разів, як туди проїхати, хоча вокзал за дві хвилини їзди машиною від траси, але чогось мої клієнти його знайти не можуть ніколи. ок, кажу, що буду там за двадцять хвилин. приїжджаю: стоїть самотня машинка (Пежо, здається). клієнт махає мені руцею, мовляв, привіт, це я. виходить з машини, тисне руку. ну жентельмен і все. сідаю, показую, як їхати на квартиру. триндимо про усіляке. дядько просто супер. з ним реально з перших хвилин відчуваєш себе так, ніби знаєш його все життя. я люблю так відчувати людей. приїжджаємо. заселяю. просить мене показати, де найближчий інтернет-клуб. кажу, що за 10 хв. підіймуся до нього, бо тре поговорити з хазяїном квартири.
повернулася до нього. домовляємося, що зара піду покажу йому клуб. а сама думаю: ой блін, якби ж ще трохи з ним потусувати, бо таки цікавий дядько. ок, веду його до клубу, і десь на півдорозі ми вже триндимо про все на світі і якось так само собою зрозуміло, що на показі клубу наше вештання не закінчиться. бо нам обом легко й цікаво спілкуватися. коротше, доблукали ми з ним до першої ночі 
нічого так, але прогулянка була класна. поводила його по усіляких місцях цікавих, хоч і темно було, але вдалося показати купу всього гарного. від панорами нашого Хрестовоздвиженьского монастиря він прийшов у такий захват, що той народ, який на альтанці був, дивився на нього трохи здивовано. потім ми з ним гуляли темним парком Перемога, тіки дійшли парку, як там погасли ліхтарі. але всі ці красівості – це півділа. головне, що ми з ним наговорилися так, що ой-ой, говорили про все на світі, й все одно було цікаво. а потім я чинненько викликала таксі та поїхала додому.
ех, була б я самотня, почала б фліртувати, а так ну не змогла я правда сподіваюся, що знайшла собі ще одного друга, з яким на багато речей дивимося однаково. але життя покаже, до чого ми з ним сьогодні добалакаємося.
