мого останнього клієнта я просто обожнюю. присила смс: дякую за чудову прогулянку, не бажаєте повторення під дощем без парасольки? може, в них у Данії це така фішка – гуляти під дощем? пишу йому: Крістіан, я боюся, що розтану на першій хвилині :) заспокоює: я вас загорну в куртку та зігріватиму власним диханням ))) це загравання? чи просто йому робити нема чого? сидить там, бідний, у порожній квартирі й нудиться. мо, дійсно піти погуляти? і не втикати у розмови з менеджером, від яких вже голова пухне. нє, таки дочекаюся, коли розвидниться, бо я люблю дощ, коли я під дахом у теплі, а не коли, мов мокра курка, стою на вулиці й цокочу зубами.