ось вже другий тиждень поспіль я майже щодня по вісім годин розмовляю французькою. а сни сняться англійською. до того ж якісь збоченські: то згвалтування, то викрадення, то просто якісь довгі філософські розмови за пляшкою текіли про смисл жизні. і я прокидаюся з відчуттям, ніби все, що снилося, було в реалі.

на роботі в офісі я ні з ким не розмовляю, бо нема з ким, всі нормальні колеги у відпустці. в перервах я тікаю до автомату з кавою на першому поверсі клініки й читаю там старі номери Иностранной литературы або дивлюся фільми на кшталт Ghost чи From Dusk Till Dawn. а потім повільно підіймаюся на свій другий поверх, морально готуючись не закривати рота найближчі чотири години. часом мені навіть вдається розтягнути підйом аж на цілих 10 хвилин. тоді я нагадую сама собі равлика. в якості будиночка на спині виступають уявні крила янгола.

вдома розпечена квартира нагадує передпокій до пекла чи його лаштунки. в коридорі пахне яблуками, у спальні – м”ятою, у вітальні – книжками, й тихо хилитаються китайські дзвіночки на стіні. кава закінчилася ще в липні, а в мене немає часу сходити до супермаркету, бо в магазинах Lavazza не продається.

я чекаю, коли почнуть повертатися чи приїжджати друзі, аби ночі не проводилися в чатах у розмовах із друзями з-за океану. спати по чотири години на добу й почуватися невагомою крапелькою французьких парфумів.