інколи буває такий головний біль, що доводиться зціплювати зуби, стискувати кулаки й натягати на обличчя посмішку. буденну, робочу посмішку. і тільки дуже близькі люди (та й то не всі) можуть за якимись ледь помітними ознаками зрозуміти, що зі мною щось не так. і з ними не проходить відказати j’ai mal a la tete. навіть по телефону їм стане зрозуміло, що оця клята тет болить якось неприродно сильно.
коли отак болить голова, починають приходити думки про минущість життя. починаєш пригадувати, що не встиглося зробити й де побувати, кого побачити й кому сказати кілька теплих слів. лише невідступні молоточки болю стукають у скроні з середини й нагадують: твій час непомітно спливає.
