куда ушла цивілізація :)

вчора начальник привіз зі Штатів отаку от штуку
коштує таке щастя 20 баксів. в аптеці продається. я теж таку хочу. подаруйте мені таку на Новий Рік ))))
а і, принагідно, питаннячко: ви б собі таке купили?

 

а ви вже зробили вакцинацію проти грипу?

звісно, не слід піддаватися паніці, надивившись страшних сюжетів по ТБ і начитавшись статей! але вжити заходів все ж слід. цьогорічний грип дуже сильно шкодить легеням, якщо запустити його й вчасно не почати лікування.
один із консультантів моєї компанії, доктор медичних наук, сьогодні порадив такі ліки в якості профілактичних та лікувальних засобів.
таблетки Ремантадин – вживати в якості профілактичного засобу і в перші пару днів після появи симптомів.
Таміфлю (теж таблетки) доречно вживати в перші кілька днів після початку симптомів.
якщо у вас в родині є люди з ослабленим здоров”ям, літні люди тощо, то неодмінно вмовте їх пройти вакцинацію проти грипу. та й собі було б її непогано зробити!
якщо ви вже відчули на собі перші симптоми грипу, перевірте, чи є у вашій аптечці такі жарознижуючі, наприклад, як парацетамол та фервекс і якісь антибіотики на випадок ускладнень хвороби. наприклад, антибіотик азитроміцин буде досить доречним. курс його прийняття – 3 дні згідно інструкції.
але краще все ж не хворіти.
всім міцного здоров”я!

 

кавові читання. том 2 (хаотичне нагромадження думок)

це було вже вдруге. і, як справедливо сьогодні відзначив Богдан Валентинович, вдруге організовавувати важче – потрібно, щоб другий раз був вищим за перший.
другий раз вищим не був. зміна місця проведення мене трошки збила з пантелику. думаю, що на третій раз повернемося знов до кав”ярні.
загалом, мені сподобалося тільки кілька людей. двоє молодих поетів: Настя та Лесик. Лесик навіть більше, своєю щирістю й м”якістю. сподобався дещо “клоунський” виступ Миколи Леоновича. чи я просто давно не чула його співів під гітару. й сподобалась еволюція Жені та Іри. надто вже я часто їх бачу, тому помічаю найменші зміни. останній Ірин вірш – це просто моя особиста “бомба”.
особисто для мене цей день ще й ознаменувався розвіртуалізацією з Вікою, дівчинкою, яка три роки була моїм віртуальним другом. і тепер перейшла до когорти реальних друзів.
власне, постчитаннівські зустрічі й обговорення, для мене особисто, були значно ціннішими. шикарна розмова з Ірою та Андрієм на вокзалі, поки ми проводжали народ на Київ, якісь жіночі плітки з Ірою та Вікою, нічне місто, яким ми йшли з Вікою та моїм коханим додому…
і за кілька днів після – ще одна розмова з Б. В. по-перше, я люблю конструктив. по-друге, я давно вже адекватно реагую на будь-яку критику (звісно, якщо вона цензурна і притомна). і третє: я ціную будь-яку допомогу та думку стосовно того, чим я займаюся. інколи ой як важливо чути думку, яка різко вириває тебе із відчуття, що ай-ай, як все класно було. уті-путі, яка ти молодець.
а тепер трошки фото із читань:

Лесик – моє відкриття цих читань

Горобчук і руки Насті

поети з Києва (Настя, Богдан, Лесик і Вано)

Микола тєрзаєт гітару

глядачі й читачі після читань
два різних за настроєм звіти від присутніх:

http://rizonomad.livejournal.com/491743.html?nc=71

http://small-beetle.livejournal.com/132671.html?nc=10

 

дивні переплетення пам”яті

читаючи свої підписки сьогодні, наштовхуналася на кілька постів про те, що 27 вересня 16 років тому тисячі грузин, що проживали в Сухумі змушені були назавжди покинути свої домівки, або ж просто були вбиті лише тому, що були грузинами.
я не можу спокійно ставитися до всіх тих подій, які відбуваються вже впродовж не одного року в Грузії. в мене там живуть друзі, і взагалі мені болить чути про біль народу, який страждає від неймовірного ідіотизму сильного сусіда. я не можу спокійно сприймати російських шовінізм. я не можу байдуже ставитися до агресивної політики Росії щодо України, Грузії, Чечні та інших країн (офіційно визнаних чи ні) і народів, які страждають від кровожерливості імперії, яка вміє тільки стріляти, вбивати, принижувати, мучити й зловтішатися.
в дитинстві в мене була подружка Тіна. її сім”я втекла із Сухумі на початку 90-х, ще до взяття Сухумі. причина втечі – вони були звичайними грузинами. її мати була українкою, а батько – грузином. його батьки, тобто дідусь та бабуся Тіни і Нани (це її старша сестра), не змогли довго жити в Україні, так далеко від батьківщини, і в середині 90-х спробували повернутися в Сухумі. але там вони знайшли тільки зруйновані й обпалені стіни свого будинку та подвір”я й покручені від вогню виноградні лози, якими було заплетено раніше півдвору. і вони повернулися назад. в Україну. через кілька років родина Тіни переїхала в іншу частину міста й ми бачилися з нею лише одного разу із часу нашого дитинства. на той час її дідусь вже помер, до останнього дня мріявши, що зможе повернутися на свою батьківщину, а бабуся була надто хвора, щоб кудись їхати. і тепер мрію повернутися в рідне місто плекали Тіна, Нана та їх батько (на жаль, вже забула його ім”я).
дай Боже, щоб їхня мрія колись здійснилося, і вони змогли жити на мирній абхазькій землі, у своєму рідному місті Сухумі!

 

люди в моїх очах

я терпіти не можу неамбіційних людей. вони мене вбивають, виводять з рівноваги, псують мені карму гггг.
насправді, я непогано знаю, кому і за що в нас платять які гроші. і коли людина, яка може спокійно просити за свою роботу дуже пристойні суми, починає чіплятися за неперспективне місце роботи, бо там накинули грубо кажучи 50 гривень на місяць, то в мене просто бракне слів.
я загалом розумію, що керує цією людиною: невпевненість, страх, обережність, почуття обов”язку (оце мене в бізнесі й подібних до ньому речах завжди кумарить! яке почуття обов”язку, коли на тобі тупо заробляють бабло???!!) і головне неамбіційність.
в моїх очах можна втратити свою унікальність різними способами один із них – продемонструвати повну відсутність присутності амбіцій.

 

Patrick Swayze died :(

Він є і лишається одним із моїх найулюбленіших акторів.
Він талановитий танцюрист, харизматичний актор і співак.
Вічна йому пам”ять

 

чи добре жити в країні, яка не є членом ЄС?

оскільки я тепер працюю асистентом президента медичної компанії, то в мої обов”язки входить моніторинг преси з питань охорони здоров”я. і от читаю я чергову статтю. про клінічні дослідження (це коли фармацевтичні компанії проводять тестування своїх продуктів на добровольцях – так, якщо у двох словах). і натрапляю на таке:
“преимущества стран — нечленов ЕС [для проведения клинических исследований] (не обязательно подавать досье исследуемого лекарственного средства, относительно проще планировать и проводить плацебо-контролируемые исследования, заявителю не обязательно иметь юридическое представительство в ЕС, нет необходимости в регистрации исследования и получении номера EUDRACT, нет процесса отчетности по подозреваемым непредвиденным серьезным нежелательным реакциям)” (взято з http://www.apteka.ua/online/26019/)
і, усвідомивши, що, загалом, означає виділений мною жирним пасаж, мені схотілося відкрутити комусь голову. ще не визначила, кому саме. це ж до нас ставляться, наче до худоби – ну, завдамо шкоди здоров”ю 100 чи 1000 українців своїм препаратом, ну подумаєш. знайдеться ще 100 нових добровольців.
блін.

 

мазепа-фест 2009, перший рок-день

лапки болять
а взагалі було круто!
що розповідати – це треба слухати. ось кілька відео.
гімн Мазепа-фесту

хедлайнери цього дня – Dazzle Dreams

ця пісня мені найбільше сподобалася. хоча на Мазепі вона була без жіночого вокалу й трохи драйвовіше звучала.
завтра буде другий день
а іще, як виявилося, дуже прикольно цілуватися під Червону Руту

 

negative of the international dating

міжнародні знайомства розглядаються нашими жінками як засіб збагачення тією чи іншою мірою. власне, так воно часто і є. іноземці, оскільки живуть у багатших за Україну Західній Європі чи Штатах, мають більші прибутки (звісно, є і винятки), тому наші жінки цілком свідомо орієнтуються на те, що знайти собі іноземця в якості чоловіка – це підвищити свій фінансовий рівень. на Maserati більшість з таких жінок їздити не будуть після такого шлюбу, але почуватися більш захищеними у фінансовому плані – цілком можливо.
інша справа, якою є дорога до такого забезпеченого життя.
крім того, що практично кожен з потенційних наречених боїться натрапити на спамера, так вони ще й чітко відчувають, як небезпечно зв”язуватися із просто малозабезпеченими українками, такими ласими до чужих грошей.
і от одна з таких історій.
українка. молода. розлучена. з дитиною. працює офісним співробітником. живе з батьками. тобто можна уявити, що це за жінка.
і він. під 40. із Західної Європи. середні статки. працює в сфері обслуговування. збирається купувати власну квартиру.
знайомляться на сайті знаймств. довго переписуються. дівчинка починає вбивати собі в голову, що він – чоловік її мрії. мало не закохується в нього в онлайні. він при цьому розказує їй, що в нього є ще одна дівчина, з якою він не тільки в онлайні ляля, а ще й інколи зустрічається в реалі. вона це терпить (я б вже давно послала). він постійно уникає всіх пропозицій зустрітися. розказує дівчині, що в нього то депресія, то перепій, то недойоб. вона терпить. а потім, коли він остаточно розуміє, що вона від нього так просто не відчепиться, каже їй щось на зразок такого: “розплющ очі! ти – ніхто! в тебе нічого немає. я зовсім не те, що ти собі намріяла. мені довелося напитися, щоб тобі це сказати. ти бачиш тільки те, що хочеш бачити. припини це. я тільки чарівна картинка у твоїй уяві. я ж бачу поперед себе тільки рядки рахунків. я ж не дитина. мені майже сорок. хвилюйся про себе і свою родину. а не про якогось іноземця. перечитай наші розмови. вони жалюгідні”.
і тут дівчинка ніби прозріває. і каже, що більше знати його не хоче.
чесно, я не вірю, що вона так просто відмовиться від тієї солодкої казки, яку сама собі намалювала. я навіть не вірю в те, що вона усвідомлює, як її щойно опустили.
і мені шкода таких жінок.
дівчатка, будьте гордими і шукайте собі нормальних чоловіків!

 

відео про провал Свіржу

найбільше подобаються виправдання на кшталт: “ми ж половину фестивалю зробили”
я бажаю таким людям, коли вони кудись у Європу відпочивати поїдуть, щоб у готелі принесли піврушника чи дали б півпорції обіду в ресторані і щоб вони це проковтнули )))