література


це було вже вдруге. і, як справедливо сьогодні відзначив Богдан Валентинович, вдруге організовавувати важче – потрібно, щоб другий раз був вищим за перший.
другий раз вищим не був. зміна місця проведення мене трошки збила з пантелику. думаю, що на третій раз повернемося знов до кав”ярні.
загалом, мені сподобалося тільки кілька людей. двоє молодих поетів: Настя та Лесик. Лесик навіть більше, своєю щирістю й м”якістю. сподобався дещо “клоунський” виступ Миколи Леоновича. чи я просто давно не чула його співів під гітару. й сподобалась еволюція Жені та Іри. надто вже я часто їх бачу, тому помічаю найменші зміни. останній Ірин вірш – це просто моя особиста “бомба”.
особисто для мене цей день ще й ознаменувався розвіртуалізацією з Вікою, дівчинкою, яка три роки була моїм віртуальним другом. і тепер перейшла до когорти реальних друзів.
власне, постчитаннівські зустрічі й обговорення, для мене особисто, були значно ціннішими. шикарна розмова з Ірою та Андрієм на вокзалі, поки ми проводжали народ на Київ, якісь жіночі плітки з Ірою та Вікою, нічне місто, яким ми йшли з Вікою та моїм коханим додому…
і за кілька днів після – ще одна розмова з Б. В. по-перше, я люблю конструктив. по-друге, я давно вже адекватно реагую на будь-яку критику (звісно, якщо вона цензурна і притомна). і третє: я ціную будь-яку допомогу та думку стосовно того, чим я займаюся. інколи ой як важливо чути думку, яка різко вириває тебе із відчуття, що ай-ай, як все класно було. уті-путі, яка ти молодець.
а тепер трошки фото із читань:
img 058
Лесик – моє відкриття цих читань
img 066
Горобчук і руки Насті ;)
P1010041
поети з Києва (Настя, Богдан, Лесик і Вано)
P1010054
Микола тєрзаєт гітару ;)
img 083
глядачі й читачі після читань
два різних за настроєм звіти від присутніх:

http://rizonomad.livejournal.com/491743.html?nc=71

http://small-beetle.livejournal.com/132671.html?nc=10

COFFEe_09_10_10_v15_45
ага, це в Полтаві ;)
і дякую ще раз авторові постеру.
чекаю всіх у суботу в Полтаві, у мистецькій крамниці, власне у пивниці, зі своїми віршами, музикою, фотоапаратами і т. д.

коли мені дуже добре, тобто все прекрасно в особистому житті, то я практично не можу писати. пишеться багато і активно переважно тільки тоді, коли або мені дуже фігово (наприклад, якісь проблеми з тим, з ким я зустрічаюся), або мені капець як фігово (для прикладу я написала обидва свої найбільші прозові твори після розставань із двома моїми бойфрендами).
стрес в результаті особистих проблем діє на мене як каталізатор письменницької активності :)
вперше в житті в мене такі стосунки, які не те, що не віщують якихось проблем, а просто змушують мене постійно літати від щастя. і в мене закономірне питання – пийсатель в мені тепер вмре? чи я перелаштуюся і почну писати, ловлячи кайф від того, що в мене все класно? :)

люблю цей жаданячий віршик ;)
+ + +

Він був листоношею в Амстердамі,
слухав аббу, сидів на трамі,
дивився порно у вихідні.
Друзі його, пияки-радикали,
говорили: «Ми все провтикали,
ми, можна сказати, по вуха в лайні.

В країні стагнація і мудацтво,
лібералізм і продажне лівацтво,
і неясно, що нас трима на плаву.
Євросоюзом керує сволота.
Вони говорять – «Свобода, свобода»,
а піди-но, купи нормальну траву.

Але на Сході ще є країна,
вона сьогодні, можливо, єдина,
де сонце свободи не встигло зайти.
Де вірять в людину – вільну, розкуту.
Спробуй пробити канали збуту,
давай наведемо культурні мости!

Там втіха сходить на кожну хату.
Церкви московського патріархату
знімають вроки і славлять джа.
Мануфактура та інші крами
там контролюються профспілками,
і співом ясніє колгоспна межа!

Там п’ють абсент при застудній хворобі.
Там демони у жіночій подобі,
сховавши в горлі темну пітьму,
сповнять усяку твою забаганку.
Давай, чувак – привези афганку!» –
повторювали вони йому.

І він ступив на цю дивну трасу.
Авіалініями Донбасу,
де на сніданок – лише бухло,
мріючи про країну шалену,
він вилетів за кордони шенгену,
лишивши все, що в нього було.

Ступивши на землю в місті Донецьку,
з усіх іноземних знаючи грецьку,
котру тут нібито знали всі,
він трапив до рук дивовижній парі –
водій на форді й друг на кумарі.
І сяяли зорі у всій красі.

Водій сказав: «Все нормально, зьома,
давай, почувайся у нас, як вдома,
тут друзі навколо, бачиш і сам.
Ти трапив на землю обітовану.
Їдьмо в Стаханов, там стільки плану,
що вистачить на весь Амстердам!»

Був простір вечірньою сутінню скутий.
Стояла зима. Починався лютий.
І місяць за ними гнався, як птах.
Тривожно світилися терикони,
на Україну ішли циклони,
й душі тонули в глибоких снігах.

На сорок п’ятому кілометрі
вони застигли в злій круговерті,
і тьма огорнула їх мулом густим.
Водій промовив: «Йохан, братішка,
по ходу, виходить, усім нам кришка,
молися своїм растаманським святим!»

Замерзло пальне і стихала мова.
Смерть надійшла із портів, з Азова,
і демон смутку над ними літав.
Випивши дезодорант, щоб зігрітись,
він намагався комусь дозвонитись,
але телефон йому відповідав:

«На даний момент абонент недоступний.
Життя – процес взагалі підступний,
так ніби тонеш серед ріки.
Смерть твоя – невелика втрата,
просто змінюється оператор,
й повільно зникають вхідні дзвінки».
(с) Сергій Жадан зб. “Ефіопія”

загалом і повністю я досить щаслива. шикарнюча природа. замок у Свіржі, озеро, в якому втопитися нереально ;)   чотири подруги, з якими можна було до нестями дуріти. і головне – атмосфера й настрій )))

НІНО КАТАМАДЗЕ (заради якої я і їхала на фест) – вона богиня. вона просто шикарна. така неймовірно різна. і її хотілося слухати значно більше тих години 15 хв, що вона співала.

потім на головній сцені були польські інструментальщики. якщо чесно, то якось я їх не дуже прохавала. хоча вони мелодійні, симпатичні і все таке.  але трошки не моє. поки вони викладалися, я розвіртуалювалася з двома дуже класними людьми, бігала в намет та повзла до рок-сцени слухати Флайзу.

ФЛАЙZZZА їх я люблю давно і віддано ще з часів Не будь байдужим! у Полтаві (здається, це було ще у 2007 чи навіть 2006). пропустити їх виступ я просто не могла. я стрибала й дуріла під них біля рок-сцени, й ледь встигла на неймовірних угорців, які виступали на головній сцені.

Little Cow я в них закохалася від перших гітарних акордів, які почула ще на підходів від рок-сцени до головної. я просто розчинилася в суміші гітар, барабанів і голосу соліста. я відчувала фізичну насолоду, дивлячись на обличчя (красиве чоловіче обличчя!!!) вокаліста, бас-гітариста та ще одного учасника групи, який грав на маленьких барабанчиках (не знаю, як вони називаються). і я так стрибала під них, так  махала руками, що потім було неймовірно боляче спати після такої зарядки :) але яка ж я щаслива, що відкрила для себе цю групу.

потім були давно любі ОТ ВІНТА. які знов змусили активно рухатися усім, що рухається, бо стояти нерухомо під їхній живий виступ може тіки глухий. і попри те, що я чула їх вже далеко не вперше, я раділа, як дитина.

Аулі мене якось не дуже захопили. від Юркешу на рок-сцені ми з Наталкою плювалися, а перед тим ми ще й пережили Оркестр Янки Козир, від якого вуху пухли. врешті-решт, згадавши незлим тихим словом організаторів, які заявили виступ Плачу Єремії, на який ми, власне, й чекали на 23:15 (а насправді він почався рівно на 2 години пізніше), ми полізли у темряві через пагорб на інший його бік (на ліхтарях, як і на питній воді та дровах наступного дня організатори круто зекономили ;) ). бо нам схотілося хот-догів. нарешті, ми надибали намет з цим щастям (ціни на фесті були неслабенькі. до прикладу, у Полтаві такий хот-дог коштує максимум 4 грн, у Свіржі ж він коштував 6 грн).

до тих, кого ми чекали, ми таки досиділи. ПЛАЧ ЄРЕМІЇ трохи все ж розчарував. були якісь такі чи понти, чи ще щось. чи то я втомлена така була. коротше, я не досиділа й до третини виступу, а пішла спати в намет.

на другий день фесту (для мене це був третій день, бо я приїхала у четвер після обіду з подругою із Рівного, тому спостерігала, як народ поволі згрібався й вкривав наметами пагорб, відведений для наметового містечка, як підключали електрику на території фесту, як з великим ентузіазмом везли один за одним причепи з дровами) почалися проблеми в організаторів. звісно, що про це ніхто офіційно не заявив. правильно. нафіг треба? наш народ викладе свої чесно зароблені гроші, а потім тихо схаває те, коли йому вже пост-фактум, коли всі, хто не впився до безтями, вже зрозуміли, що фест закривають дочасно через нестачу коштів та непрофесійність організаторів, скажуть, що вибачте, але вас так мало приїхало (!!!) – я фігєю від формулювань панянки Габріелян – (за фоткою вона не набагато від мене старша, то в мене природне питання, хто за нею стоїть, ну, не вірю я, що вона сама свою агенцію організувала), тому ми фест закриваємо, бо нам нема чим платити охороні, прибиральникам та артистам.

направду, я дізналася про те, що фест банкрут десь о 16:00, приблизно в той, час коли почали розбирати рок та головну сцени. дізналася з підслуханої розмови хлопчика із сусіднього намету. і подумала, що недарма інетом задовго до фесту гуляла інфо про те, що в організаторів (які, загалом, придумали дуже класну річ: зробити перший в Україні фест світового маштабу, але трошки замахнулися не на свої сили) нема грошей (щось близько 1 млн грн – так, копійки) на туалети, виготовлення сувенірів та деякі інші речі.

і попри те, що Свірж од мого міста за майже 1000 км, що в мене було дуже мало грошей, власне, всі, що були, лишилися на фесті, попри те, що я мала підозри, що з фестом не все гаразд, я поїхала туди. по-перше, я мала запрошення учасника літературнлї сцени (за це величезна подяка тим, хто мене запросив, а саме Ірині Тимощенко, яку я так і не побачила в реалі )), а також М.Л, який, власне, мене Ірині й порекомендував), по-друге, статус учасника давав безкоштовний прохід на фестиваль (може, тому я і не почуваю себе настільки ошуканою, як ті, хто ще й виклав гроші за вхідні квитки), по-третє, я підірвала на фест іще трьох чоловік, тому відмовлятися було вже якось не тойво.

і от другий день фесту, коли почалася лажа зі сценами, коли не приїхали вевешки, яких я дуже чекала, коли не виступили Піккардійська терція, коли тільки на абсолютно добровільних засадах відкатали шикарну програму Mad Heads XL, Zdob Si Zdub, Енвер Ізмайлов та інші, я почала розуміти, що такого “кидалова” (я це формулювання чула від одного із учасників містечка майстрів, тому це майже цитування) я ще за своє майже п”ятирічне фестивальне життя ніколи не бачила. я, на щастя, мабуть, не бачила Габріелян, яка зі сцени пояснювала ображеним відвідувачам, що “сорі, але ми не розрахували свої можливості й тепер маємо великі проблеми”, я в той час, певно, вже насолоджувалася вогнищем, на якому пеклася риба, у якому запікалася картопля із салом, і навколо якого сиділо багато людей, була гітара і згори висіло прекрасне карпатське небо.

і саме оце вогнище, певно, для мене і є тим, що змушувало відчувати мене щасливою. попри всі незручності, попри трохи зіпсоване враження, попри втому й холод вночі, я повернулася зі Свіржа із відчуттям, що це були одні з тих днів, заради яких варто жити це мінливе життя.

фотки будуть згодом, якщо кому цікаво.

як же чудово бути влітку безробітньою ;)

от прокидаєшся ранком понеділка (сьогодні тобто, кажись, понеділок таки) о сьомій, розплющуєш одне око, дивишся на годинник, заплющуєшся назад, тихо бурмочеш fuck them all і заповзаєш з головою під ковдру спать далі. да, оце я називаю свобода!

правда, бабла майже нема. але це теж свобода – від дурних бажань. зате є вільний час. стільки, скільки в мене давно вже не було. і є безлімітний дуже повільний інет. і це теж харашо.

а іще я сьогодні купила квиток до Рівного. ага. нє, насправді, я на Свірж їду, але такими кривулями, з ночівлею у подруги. взагалі, я спочатку їхати збирался через Київ, і звідтам елктричками якось. а потім потреба у Києві відпала. і так накрилася моє мєчта поїздити Україною електричками. Женька, пробач, фото Козятина бу тіки з вікна поїзда :)

да, а на Свіржі я буду читати вірші. 1 липня. на літературній сцені о 13:00. правда, зараз я саме намагаюся хаотично вибрати те, що я хочу й буду читати.

і ясєн пєнь, що всі три, навіть три з половиною (від вечора четверга) дні я буду тусіть на Свіржі в компанії моїх неперевершених подруг.

і на закуску собі порція щастя, а вам просто похвалюся: відколи я зробила нову зачіску (а було то тиждень тому, здається), я вже отримала три пропозиції фотосесії (не рахуючи те, що в мене вже є один персональний фотограф, який мене клацає від душі, коли тіки їй заманеться). і можете сміяцця, але для мене ці пропозиції просто неймовірне щось. я ж бо довгий час вважала себе такою потворкою, до якої нікому діла нема. ага. а тепер ))))))))

нарешті, я зібралася з думками написати про те, що було майже тиждень тому :)

просто було кілька стримуючих факторів, перш за все час, а іще настрій, який мені вчергове зіпсував мій любий батько, заявивши, що все це мура і нема чого тішитися з того, що це було.

так от. про читання. я для себе зробила кілька відкриттів перш за все. організовувати такі штуки я цілком можу сама з мінімальною підтримкою друзів. це вже добре :) коли в універі я робила якісь подібні штуки, то було складніше, можливо тому, що я там не була сама собі начальник і не могла контролювати весь процес від і до. ну, погано я себе почуваю, коли не можу сунути носа в найменшу дрібничку ;)

крім того я зрозуміла, що в цьому світі альтруїстів значно більше, ніж я думала :) всі письменники, які приїхали у Полтаву не отримали ні копійки за проїзд від організаторів (тобто від Мистецької групи “Міст” та Мистецької крамниці “Сто Доріг”). зате, як і обіцяла Іринка, мали культурну програму ))) Іринка люб”язно надала свою квартиру на весь день, щоб поети не подуріли від спеки, тиняючись Полтавою, ще й годувала їх усякими смаколиками та постійно припрошувала піти відпочити ))) за це їй величезна подяка!

так все починалося

P1010001

зліва направо: Ігор Зарудко, Катеринка Каруник, Вано Крюґер

це ми вже починаємо вигадувати історію про те, що коли один будинок зраджує іншого, то в зрадженого на даху виростають роги (в даному випадку рогами були незрозумілі цегляні виступи-нарости над під”їздами). Богдан та Іринка десь у магазині затарюються їдлом.

на самі читання зібралося досить багато люду. при досить обмеженій рекламі (кілька оголошень по місту, кілька оголошень по навчальних закладах, інформація про подію в блогах учасників читань та вкантактє) прийшло близько 40 чоловік. принаймні декому навіть довелося стояти. місцевий телеканал Лтава відрядив на цю подію журналістів (були сюжети в новинах у понеділок, і має бути окрема передача, коли – ще не знаю), була дівчинка з радіо (знаю її в обличчя, але хоч убийте, не пам”ятаю прізвища), було пару журналістів з місцевих газет. принаймні, вже маю інфо, що будуть статті в “Полтавському віснику” (у наступний четвер), у “Нашому слові” (у наступному місяці ;) ), у газеті “Справжньо” (у наступному номері, як завірив мене її редактор). і я дуже тішуся з того, що вся ця медіа-підтримка є :)

оскільки всіх учасників я більш-менш знала, то відкриттів як таких для мене цього разу не було. хоча була купа приємних моментів: “Про Моїх Батьків” Горобчука, який я дуже люблю ще з читань у харківській Останній Барикаді у 2006, якщо не помиляюся; Зарудко та його манера читати вірші із заплющеними очима :) це якось так класно виглядає )); “Парад уродов” Леоновича (це ж мій перший курс! я тоді вперше почула цей твір на Заспіві); вірші Катеринки Каруник з англійськими назвами, якось вони мені найбільше сподобалися. це те, що найбільше запам”яталося.

ще Арканар мене просто вразили. вони якісь такі заворожуюче-класні, їх хочеться слухати. навіть не дуже відчувається, що вони співають більшість пісень російською. розповідати про музику якось не тойво :) тому я обмежуся парою картинок ))

P7040258 Арканар by Яна Кримпоха

в підготовці та проведенні Кавових читань мені допомагали різні люди, але найбільше я вдячна Іринці (за турботу й класний піар), Ожинці (за участь у підготовці), Катречці за те, що зуміла вмовити Арканар прийти до нас і за цінні поради)

P7040277

тут частина Арканару, власне, троє з чотирьох, Іринка, Ожинка та я, щось натхненно малюю на списку учасників читань.

дві години класної та різної поезії, що переміжувалася із не менш класною музикою. неймовірна атмосфера кав”ярні, відчуття, що людям подобається. що ще треба, що відчути себе щасливою? :)

я ще викладу фото на флікр (знов ж час, треба більше часу).

а поки ось пара лінків з відгуками про цю подію:

http://mirra-doc.livejournal.com/164747.html

принагідно дякую Ані за об”єктивні думки з приводу :)

http://mykolan.blogspot.com/2009/07/blog-post.html

це мій трошки офіційний відгук про Кавові читання.

якщо ще є якісь враження когось і десь, а я не знаю, то кажіть :)

дико втомлена, тому пишу коротко і, може, не по темі. нормальний звіт з фото буде завтра.
ага. все було шикарно. я десь такого і чекала в глибині своєї душі.
народу набрело стіки, що дехто навіть стояв ))))
тілівізор нас познімав, народ з фотокамерами поклацав.
і да, поети. вони суперові. всі!!! я дуже-дуже усім вдячна. але особливий респект Зарудку, Каруник, Горобчуку, Крюґеру, Леоновичу та Маляренко. Арканару просто мегавдячність. а Іринці Носенко нематакихслів як я вдячна за допомогу в організації цього всього, цілоденне тусіння з поетами і взагалі за те, що вона є.
решта завтра. чи вже сьогодні, як висплюся :)

завтра у Полтаві буде таке щастя.
уже точно знаю, коли хто і куди приїздить. тобто буде можливість тусіть цілий день із пийсателями. власник місця, де все це відбуватиметься люб”язно дозволив там тусіть, складірувать речі й лякать жителів навколишніх будинків. уявляю, що виторг на каві й решті їдла в нього буде непоганий.
музика буде. тобто Арканар точно підтвердили свою присутність :)
потім будуть фотки. і звіт. і все таке.

poster_kava1
за афішу величезна подяка Миколі Леоновичу :)

Next Page »