іще про людей

цього разу коханих. мужа відкопав у мене в загашнику, якусь хрєнь, даруйте, по-іншому я її назвати не можу. уявіть собі червоний прямокутник з гнучкого пластику (щось типу прогумованої обгортки для шкільного підручника). прямокутник (він пропаяний по кінцях) містить всередині якусь гелеподібну речовину та металеву пластинку, яка по формі нагадує 1 копійку.
ця хрєнь була знайдена мною позаминулого року в Christmas Cracker знайдена і забута.
мужа копався в моєму мотлосі й викопав. довго крутив у руках. питав, що таке. я сказала, якась хрєнь, яка твердне, якщо її довго мнять і тіскать. мужа мняв, мняв – результату 0. затрєбував інструкцію. прочитав. щось там потицяв, постукав, поклацав… воно таки затверднуло. і стало теплим. навіть гарячим, наче чашка з чаєм.
виявилося, що воно таки працює, да.
ну, і щоб два рази не вставати. ось тут написано, як такий кракер зробити самому. туди кладуться всякі дрібні подаруночки, а потім ці згорточки радісно кракають на Різдво

 

смішні створіння

я тут про людей. і про себе теж.
якийсь розумник, я просто забула, хто саме, колись казав, що на роботі, навіть якщо ти спілкуєшся з колегою як професіонал з професіоналом, не варто зловживати термінами, професійною лексикою, сленгом (професійним – знову ж таки) тощо, а краще спілкуватися просто й зрозуміло, навіть тоді, коли твоє непросто і незрозуміло все одно зрозуміють.
в мене така манера (говорити просто і зрозуміло) якось виробилася сама собою (хоча я інколи можу заради невідомо чого – понтів/жарту/просто так – почати сипати вумними словами). я не люблю казати щось типу “елімінування прономінативу” і не люблю читати такі конструкції навіть в наукових текстах. зазвичай можна все сказати за допомогою українських відповідників (хоча, як казав один мій знайомий, принтер, він і в Африці принтер, а не пристрій для друку текстів на папері фарбою ггг).
але інколи я люблю надто розумні фрази, які не розумію, але вони чогось гріють душу усвідомленням того, що людина, яка сказала цю вумну фразу знає, що вона сказала

 

а ви хочете працювати персональним асистентом?

не люблю, коли при згадці про те, що я маю досвід роботи персональним асистентом, люди починають скептично ворушити бровами. але я знаю, що інколи за словами “Personal Assistant” приховується саме те, що ви подумали.
ось приклад вакансії, яка вже втратила свою актуальність.
The President of international company will hire his Private Personal Assistant to accompany and help him in Ukraine, USA and Europe organizing agenda, meetings, making reservations, translating and accompanying him (от мені, блін, цікаво, що мається на увазі). She (ну якщо так, то ясно) has to be fun, young, attractive, fit and ready to spend full-time with him 10 days per month (оххохо, круто, 10 днів на місяць розcувати ноги, де скажуть). Send cv and photos in swimsuit or similar clothes (о да, писали б зразу naked, чого його так скромно), etc. to…. Confidential and private (да да да, а потім вони її приватно своїм партнерам підкладуть). Exciting job (да ви шо, чесно?!), good company (та понятно, компанія “я і мій член”), well paid (а скоко?) and travel locally and international. You will learn from your Boss how to manage a Company and the people (в основному ви навчитеся, як краще робити мінет та як своєю кгм, ну ви зрозуміли, заробити більше бабла). Permanent job (ну да, поки не набридне, тобто ви не набриднете члену). Interview with all expenses paid in Kiev (ага, ми вас там у Кийові трахнемо і одразу заплатимо, що ви повірили, у нас все чесно, без обману). In English only (ой блін, так а для того, щоб ноги розсувати, треба ще й інгліш знати, ой мама). Identity of Executive and Corporation kept private until interview (гигиги). Only apply if you are READY (браво!!!) for this job, without reservations. Interviews in Kiev December 12 till 15.

 

поточне

в мужі є хом”як. він живе у клітці, яка стоїть у вітальні. сьогодні зранку прокинулася, прийшла у вітальню ввімкнути комп, зазираю в клітку, а хом”яка нема. я злякалася. перша думка – він таки прогриз залізні (!) прутики клітки та втік (я зі сну й не таке можу нафантазувати). ага, слід зазначити, що клітка стоїть на серванті, тому я зі своїми 161 см не бачу дна клітки, а бачу тіки будиночок хом”ячка й те, що в тому будиночку хом”яка нема. вдень хом”яки сплять. наш – спить в будиночку. залажу на стілець і бачу білий пухнастий згорточок на дні клітки, який мирно спить, підгрібши під себе найдорожче – шматочок маци, яку йому вчора мужа вкинула на вечерю
блін, живий і здоровий. спить. а я таааааак злякалася ))))

 

підсумки ще одного року

знайомство року: Наталочка. дівчинка з Рівного, з якою мене вчергове (гггг) звів тирнет.

подія року: весілля й все з цим пов”язане тепер в мене є чоловік Женя, нове прізвище, хом”як чоловіка та привід, аби готувати всяке смачненьке )))

розчарування року: компанія Поиск, яка надає мені послуги тирнету, бо в їхньому кол-центрі сидять ламери та ледарі.

щастя року: я закінчила універ!!!

придбання року: два світильники для спальні в стилі хай-тек та сірі чобітки

подорож року: гори Карпати. а точніше Свірж. ох, це прекрасне літо!

музика року: вчергове відкрила для себе неперевершених Квітку Цісик та Ніно Катамадзе.

книга року: Tony Parsons “Man and Boy”

прикраса року: підвіска з бурштином, подарована коханим.

місце року: мистецька крамниця “Сто Доріг”.

фільм року: One Last Dance

комплімент року: “ну, я думаю, он умный, если он ваш друг”

людина року: Віка (small-beetle), з якою ми НАРЕШТІ розвіртуалилися, Кір, кращий друг чоловіка, – людина, яка вічно фонтанує цікавими історіями, Ентоні, мій друг з Ісландії, який подарував мені сотні цікавих хвилин розмов.

я за цей рік: як і минулого року кілька разів змінювала зачіску, робила комусь боляче, а комусь дуже приємно, сварилася, мирилася, просила вибачення й вибачала, ображала й ображалася, танцювала й стрибала від щастя, плакала від безвиході, пила біле вино й гидотну каву, сміялася й посміхалася, не виконувала якісь обіцянки, забувала, що мені вже не 15 і завжди намагалася бути щасливою. думаю, мені знову вдалося

 

wedding day

 

відчуття віку

під віком я розумію саме ті цихвєрки, які люди пишуть в графі “возраст”
у мене немає відчуття старості чи молодості. тобто я можу на 40-річну людину сказати, що вона стара, бо вона так себе іншим людям представляє, й можу на 60-річну сказати, що молода й все попереду ще )))
але мене дико дратує, коли люди починають років у 30 розводитися про те, що “ой вже ж вік не той, щоб (далі кожен підставляє свою улюблену мантру)”.
я терпіти не можу всякі статусні витребеньки, а от статусно-вікові я просто не можу сприйняти. поясню на простому прикладі: мені 22. в мене є улюблена зелена куртка. такого дикого зеленого кольору. я її тягаю, куди завгодно, бо люблю. і якщо мені хтось починає розповідати, що в 22 куртка не повинна бути такого кольору, то я можу покривити писок. але якщо мені починають розводитися, що тобі 22 і ти без п”яти хвилин заміжня жінка, то мені хочеться якось так некрасіво лайнутися
мені вічно 18 )))) і в цьому віці можна все ))))))

 

родинні маленькі радощі

інколи я від своїх батьків у приємному шоці сьогодні вперше за багато-багато років вони виявилися в захваті від тих людей, якими я теж щиро захоплююся.
я люблю своїх батьків за багато речей, яким вони мене навчили протягом життя. я схиляюся перед їхнім терпінням, почуттям власної гідності й гордості, мужністю витерпіти всі неприємності й залишитися самими собою…
але інколи вони відкриваються мені з нового боку ))) на двадцять третьому році життя, наприклад, я побачила, як батько губиться в незвичній ситуації. і це було так невимушено, так легко, що схотілося поцілувати його в щоку й радісно всміхнутися, що він отакий от був на одну мить – розгублений хлопчик

 

кавові читання. том 2 (хаотичне нагромадження думок)

це було вже вдруге. і, як справедливо сьогодні відзначив Богдан Валентинович, вдруге організовавувати важче – потрібно, щоб другий раз був вищим за перший.
другий раз вищим не був. зміна місця проведення мене трошки збила з пантелику. думаю, що на третій раз повернемося знов до кав”ярні.
загалом, мені сподобалося тільки кілька людей. двоє молодих поетів: Настя та Лесик. Лесик навіть більше, своєю щирістю й м”якістю. сподобався дещо “клоунський” виступ Миколи Леоновича. чи я просто давно не чула його співів під гітару. й сподобалась еволюція Жені та Іри. надто вже я часто їх бачу, тому помічаю найменші зміни. останній Ірин вірш – це просто моя особиста “бомба”.
особисто для мене цей день ще й ознаменувався розвіртуалізацією з Вікою, дівчинкою, яка три роки була моїм віртуальним другом. і тепер перейшла до когорти реальних друзів.
власне, постчитаннівські зустрічі й обговорення, для мене особисто, були значно ціннішими. шикарна розмова з Ірою та Андрієм на вокзалі, поки ми проводжали народ на Київ, якісь жіночі плітки з Ірою та Вікою, нічне місто, яким ми йшли з Вікою та моїм коханим додому…
і за кілька днів після – ще одна розмова з Б. В. по-перше, я люблю конструктив. по-друге, я давно вже адекватно реагую на будь-яку критику (звісно, якщо вона цензурна і притомна). і третє: я ціную будь-яку допомогу та думку стосовно того, чим я займаюся. інколи ой як важливо чути думку, яка різко вириває тебе із відчуття, що ай-ай, як все класно було. уті-путі, яка ти молодець.
а тепер трошки фото із читань:

Лесик – моє відкриття цих читань

Горобчук і руки Насті

поети з Києва (Настя, Богдан, Лесик і Вано)

Микола тєрзаєт гітару

глядачі й читачі після читань
два різних за настроєм звіти від присутніх:

http://rizonomad.livejournal.com/491743.html?nc=71

http://small-beetle.livejournal.com/132671.html?nc=10

 

батьки

батьки – дивні створіння. кажеш правду – ображаються, кажуть, що нахаба, кажеш брехню – ображаються, кажуть, що сволота. мовчиш – ображаються, кажуть, що “бесучувственная свинья”. а насправді, вони просто хвилюються. і не знають, що робити. але я, блін, тут до чого? я, може, теж хвилююся.