а ви хочете працювати персональним асистентом?

не люблю, коли при згадці про те, що я маю досвід роботи персональним асистентом, люди починають скептично ворушити бровами. але я знаю, що інколи за словами “Personal Assistant” приховується саме те, що ви подумали.
ось приклад вакансії, яка вже втратила свою актуальність.
The President of international company will hire his Private Personal Assistant to accompany and help him in Ukraine, USA and Europe organizing agenda, meetings, making reservations, translating and accompanying him (от мені, блін, цікаво, що мається на увазі). She (ну якщо так, то ясно) has to be fun, young, attractive, fit and ready to spend full-time with him 10 days per month (оххохо, круто, 10 днів на місяць розcувати ноги, де скажуть). Send cv and photos in swimsuit or similar clothes (о да, писали б зразу naked, чого його так скромно), etc. to…. Confidential and private (да да да, а потім вони її приватно своїм партнерам підкладуть). Exciting job (да ви шо, чесно?!), good company (та понятно, компанія “я і мій член”), well paid (а скоко?) and travel locally and international. You will learn from your Boss how to manage a Company and the people (в основному ви навчитеся, як краще робити мінет та як своєю кгм, ну ви зрозуміли, заробити більше бабла). Permanent job (ну да, поки не набридне, тобто ви не набриднете члену). Interview with all expenses paid in Kiev (ага, ми вас там у Кийові трахнемо і одразу заплатимо, що ви повірили, у нас все чесно, без обману). In English only (ой блін, так а для того, щоб ноги розсувати, треба ще й інгліш знати, ой мама). Identity of Executive and Corporation kept private until interview (гигиги). Only apply if you are READY (браво!!!) for this job, without reservations. Interviews in Kiev December 12 till 15.

 

я люблю розтягувати задоволення

я щойно додивилася здвоєну серію 6 сезону Хауса. точніше, я додивилася її вчора, але всю ніч мій моск активно думав
да, я зробила кілька висновків. деякі з цих висновків я б не зробила і півроку тому. наприклад, я вперше усвідомлено відчула, що кожною своєю дією (навіть найнезначнішою) ми впливаємо на інших людей. певною мірою, беремо на себе відповідальність кожним своїм вчинком. остаточно це відчуття в мене з”явилося під кінець серії, коли Хаус прийшов додому до Лідії, а вона почала якось ніби вибачатися за те, що не прийшла до нього в лікарню попрощатися. я подивилася на себе зі сторони. я теж кілька разів робила так й переконувала себе в тому, що “I thought it ended kind of perfect”. блін, я теж таке казала. і англійською, і українською, і переконувала себе. і розуміла, що не вмію того, чого вчив Хауса доктор Нолан – просити пробачення, визнавати (саме визнавати) свої помилки, і йти далі. розуміла, але нічого з цим не робила.
визнавати свої помилки – це завжди було моїм слабким місцем. я волію тікати, а не жити там, де про мене в когось склалося погане враження. але не можна ж постійно тікати. треба вчитися жити з усіма своїми вчинками й думками оточуючих про тебе.
а іще я закохалася в пісню The Frames – Seven Day Mile. вона звучить в кінці серії. я собі завантажила всі пісні з цієї серії.
і так – в мене осінь. кольорові шалики, дощ і калюжі, саундтреки до Хауса в плеєрі й океан суму в очах. цього року із сумом в очах можуть бути, правда, проблеми

 

люди в моїх очах

я терпіти не можу неамбіційних людей. вони мене вбивають, виводять з рівноваги, псують мені карму гггг.
насправді, я непогано знаю, кому і за що в нас платять які гроші. і коли людина, яка може спокійно просити за свою роботу дуже пристойні суми, починає чіплятися за неперспективне місце роботи, бо там накинули грубо кажучи 50 гривень на місяць, то в мене просто бракне слів.
я загалом розумію, що керує цією людиною: невпевненість, страх, обережність, почуття обов”язку (оце мене в бізнесі й подібних до ньому речах завжди кумарить! яке почуття обов”язку, коли на тобі тупо заробляють бабло???!!) і головне неамбіційність.
в моїх очах можна втратити свою унікальність різними способами один із них – продемонструвати повну відсутність присутності амбіцій.

 

negative of the international dating

міжнародні знайомства розглядаються нашими жінками як засіб збагачення тією чи іншою мірою. власне, так воно часто і є. іноземці, оскільки живуть у багатших за Україну Західній Європі чи Штатах, мають більші прибутки (звісно, є і винятки), тому наші жінки цілком свідомо орієнтуються на те, що знайти собі іноземця в якості чоловіка – це підвищити свій фінансовий рівень. на Maserati більшість з таких жінок їздити не будуть після такого шлюбу, але почуватися більш захищеними у фінансовому плані – цілком можливо.
інша справа, якою є дорога до такого забезпеченого життя.
крім того, що практично кожен з потенційних наречених боїться натрапити на спамера, так вони ще й чітко відчувають, як небезпечно зв”язуватися із просто малозабезпеченими українками, такими ласими до чужих грошей.
і от одна з таких історій.
українка. молода. розлучена. з дитиною. працює офісним співробітником. живе з батьками. тобто можна уявити, що це за жінка.
і він. під 40. із Західної Європи. середні статки. працює в сфері обслуговування. збирається купувати власну квартиру.
знайомляться на сайті знаймств. довго переписуються. дівчинка починає вбивати собі в голову, що він – чоловік її мрії. мало не закохується в нього в онлайні. він при цьому розказує їй, що в нього є ще одна дівчина, з якою він не тільки в онлайні ляля, а ще й інколи зустрічається в реалі. вона це терпить (я б вже давно послала). він постійно уникає всіх пропозицій зустрітися. розказує дівчині, що в нього то депресія, то перепій, то недойоб. вона терпить. а потім, коли він остаточно розуміє, що вона від нього так просто не відчепиться, каже їй щось на зразок такого: “розплющ очі! ти – ніхто! в тебе нічого немає. я зовсім не те, що ти собі намріяла. мені довелося напитися, щоб тобі це сказати. ти бачиш тільки те, що хочеш бачити. припини це. я тільки чарівна картинка у твоїй уяві. я ж бачу поперед себе тільки рядки рахунків. я ж не дитина. мені майже сорок. хвилюйся про себе і свою родину. а не про якогось іноземця. перечитай наші розмови. вони жалюгідні”.
і тут дівчинка ніби прозріває. і каже, що більше знати його не хоче.
чесно, я не вірю, що вона так просто відмовиться від тієї солодкої казки, яку сама собі намалювала. я навіть не вірю в те, що вона усвідомлює, як її щойно опустили.
і мені шкода таких жінок.
дівчатка, будьте гордими і шукайте собі нормальних чоловіків!

 

вічність страху

страх приходить на ранок. я так писала два роки тому. зараз на ранок приходить відчуття заповненості себе по вінця. страхом, що можна бути настільки щасливою.
як можна бути настільки сильною, щоб пережити всі мої дні, переповнені болем і зрадженістю відчуттів, щоб зрозуміти, що інколи метелики-одноденки живуть довше за один день. ні, метелики інші. і я теж інша. сильніша за себе колишню. сильніша, бо розумію, що сила в мудрості (ага, в 22 теж можна відчувати себе мудрою, Віко, я про тебе зараз думаю ), що сила в тому, щоб вмерти і відродитися.
вмерти для свого минулого, вбити минуле в собі, лишивши тільки розуміння того, що будь-який досвід – позитивний. інколи фізично відчуваю, як з мене виходять усі минулі переживання, страхи, біль, завданий іншими й зараз зовсім неважливий через свою колишність та минущість.
я не хочу більше прикидатися сильнішою, ніж я є насправді. я більше не граюся в дорослу дівчинку, бо надто насолоджуюся своїм станом зараз, коли можу рости зі своєї дитинності. і сміятися від того, що хтось сміється від щастя. і ловити іскорки сміху в карих очах за кілька сантиметрів від мене.
бути собою вперше в житті. наче отримати нове життя. тут нові страхи й сумніви. але вони значно цікавіші. бо в цьому житті я в своєму світі.

 

я тіхо сповзаю під стіл

Я зараз пишу про міжнародні знайомства. Ну, цікавить мене ця тема. Да. І читала я тут ночью тьомной чоловічий форум про Ukrainian dating sites. наштовхнулася на чудний перл. не можу не зацитувати:

Don’t seek women that don’t speak your language or you hers, organise your own travel and no money before sex! Pretty hard to be scammed!

значить, до сексу – ніззя, а після сексу – можна. ггггг бідні ми, жінки, яких 90% принців з-за моря розглядають як своєрідних проституток.

 

Protected: this night makes me sad

Цей запис захищено паролем. Щоби подивитись його , введіть ваш пароль нижче:

Пароль:

 

результати чергової втечі

ага. кілька зустрічей. побачилася з однією дівчинкою, з якою давно спілкуємося в онлайні. пару ділових бесід (попри вихідний). пропозиція (чи натяк) роботи. поки думаю. скоріше за все відмовлюся.
завдяки обставинам, Києвом майже не ходила. маючи машину з водієм, дивно було б тинятися при такій спеці.
і найскладніша зустріч, після якої голова гуде й досі, – з моїм колишнім. після дев’яти місяців мовчання. навіщо? знову? а що потім? кому це треба?
власне, я ще сама не розумію нічого. єдине, що відчуваю, – це страх повторити все спочатку. повторити ті п’ять місяців після розриву, коли в мене дах ледь не їхав.
хоча є привід пишатися. більше не ведуся на його зваблювання. розуміючи, що більше йому не належить жодної частинки мого серця.

 

університетське :)

захистила диплом 5 )))))
ще два держіспити. три тижні навчання в магістерці, сесія там, захист магістерської. і я двічі дипломований сепціалісто-магістр
дожити б. бо, чесно, з нудьги хочеться податися в круїз на лайнері в якості юнги, а не довчатися ці два місяці ))
сьогодні в уні був день відкритих дверей. мене попросили посидіти за столиком з проспектиками мого факультету й порозповідати абітурієнтам про те, де вони можуть опинитися на найближчі чотири роки я нічо не розповідала. тіки відповідала, якщо питали. брехати у вічі нещасним діткам не хотілося. я не вмію брехати про те, у що не вірю / в чому розчарувалася / до чого втратила довіру і т. п.
мої п”ять років навчання були вкрай нудними. тому я не хочу радити прожити такі п”ять років чи чотири, з огляду на нову систему освітньо-кваліфікаційних рівнів.
цікаво було тільки перший рік. точніше брала злість, що я не вступила на бюджет (ну не знала я, що в мій універ на безкоштовну форму навчання без хабарів чи протекції вступити майже нереально). на другому курсі я почала розчаровуватися. але наївна віра у щось ще десь ворушилася. рік був досить рівний в плані навчання. в заліковці всі п”ятірки, окрім однієї за практику в таборах, яку я не проходила. на третьому курсі я писала першу курсову. це єдине, що я пам”ятаю з того року. а іще своє неймовірне кохання до одного дивного хлопчика (останнє до універу ніяк не дотичне , це я просто до того, що з другого курсу в уні мене цікавила тіки можливість щось зробити в плані наукової роботи і нічого більше).
на четвертому мене круто обламали з тим, що іспанську я вчу просто так, а в дипломі нічого не буде зазначено про те, що я маю право її викладати чи щось подібне. знала б такі розклади, пішла б на німецьку (до вступу обирала між цими двома мовами). ну, на четвертому багато чого сталося. але поза універом в уні була друга курсова і Заспів (суто факультетська штука, але це було реально круто!). я багато гуляла пари, бо було дико нудно і бридко. і в мене їхав дах через моє особисте життя. і я думала, що вилечу за прогули. натомість мені запропонували вступ до магістерки, яку я прокляла на другий тиждень навчання у ній. разом із п”ятим курсом і всім універом вкупі. на останній рік я покладала великі надії. сподівалася, що мені дадуть писати диплом і магістерську за темою, яка мене цікавила. не дали, бо “тема не узгоджується із науковою темою кафедри” (с) мій науковий керівник. інші викладачі ввічливо відмовилися брати мене в дипломники. поза уні я реалізовувала на практиці те, про що не дали писати диплом. але ж поза універом (черт, прокол (с), як казав герой одного серіалу). перший семестр я в уні майже не з”являлася. дико харили обличчя всіх тих, кого я там могла побачити. на щастя, індивідуальний графік дозволяв являтися в універ мінімум разів. у другому семестрі я писала диплом і магістерську. трохи “праніклась” нав”язаною мені темою. на захисті неймовірно тішилася з облич членів екзаменаційної комісії, які нічогісінько не розуміли в моїй доповіді, хоча там все було просто, треба лише уважно слухати і провчитися років три на філолога
і от я закінчую цей кошмар. 5 років. три ламіновані прямокутнички (один з відзнакою, два – без). з десяток людей, з якими цікаво і я хочу продовжувати спілкуватися з ними і після універу. певна кількість фоток з усякими моментами за ці 5 років. енна кількість сторінок прози та віршів про усякі моменти за ці 5 років. і досвід. місцями позитивний, місцями негативний. дякую й на тому

 

подумалося…

вперше в житті боюся відкривати листи від людини, яка мені дуже подобається. відтягую той момент, коли нарешті побачу лист повністю, а не тільки перший рядок. і тим більша насолода, коли пробігаю очима довгі рядки. і розумію, що мені подаровано 2 хвилини миттєвого кайфу й дві години кайфу повільного, коли згадується кожне слово.