Мамське

ділюся останнім, інколи смішним про малого.

були на відпочинку в Барселоні, їсть йогурт, заляпався, кажу:

– ти свинка Пеппа в квадраті

– нє

-тоді в кубі

– нє, я свинка Пеппа в Барселоні

 

дітя досить толково і багатослівно говорить двома мовами, при чому з чужими однаково соромиться говорити обома, але після звикання, говорить все і одразу

 

виділяє для себе людей, з якими йому приємно. Цим людям сам дає руку, намагається привернути до себе увагу, сам до них посміхається і заговорю, з переважною більшістю людей тримається на сором’язливій відстані. Чим дужче до нього намагаються солодкаво підмазатися, тим сильніше він відсторонюється

 

досить рідко погоджується щось “дитяче” робити на чиєсь прохання, коли до того немає в нього самого інтересу. Всі ці штучки типу розкажи віршик, заспівай, покажи і походи на вухах тупо ігнорується і дитина вдає, що не чує або просто йде геть.

 

Є страшенна жага допомагати своїм, хай то натиснути кнопку чи принести якусь річ. При цьому інколи в бажанні допомогти вносить більше хаосу, якби із допомогою не ліз, бо хоче часто все зробити одразу і швидко, від того речі падають, кнопки ламаються🙂

 

абсолютно незрозуміло боїться душу чи будь-якої падаючої на голову води, а також великих об’ємів води (море, глибокий басейн), але практично не має страху перед висотою і не розуміє, що, впавши, боляче вдариться, хоча падав не раз.

 

дуже філософськи ставиться до болю і подряпин, часто не плаче або плаче трошки, більше показово. Жаліти може тільки мама, від інших людей не приймає дмухання і погладжування по забитому місцю

 

розуміє, що за погану поведінку буває покарання, але інколи так хочеться повередувати, що забуває про все на світі, хоча переважно до нього можна достукатися навіть на початку істерики і зупинити плач.

image.jpeg

з днем народження мене

ну шо, ще один рік минув🙂 і мені тепер – о, ужас! – уже на один рік більше, але попри все мені досі 18! алкоголь всьо рамно без паспорта не продають )))) в космос я досі не злітала, то ість, по суті, нічого не змінилося🙂

Але, насправді, змінилося до біса всього. Давайте, подивимося, чим я можу пишатися за цей рік…

знайомство року: цього року було багато знайомств в силу того, що я змінила місце проживання. найбільше я радію своїм трьом новим подружкам, з якими нас звели мовні курси.

подія року: я вийшла заміж, почала вчити німецьку, переїхала в Німеччину, сіла за кермо автомобіля і – даже – поїхала ))) багато було подій.

розчарування року: мій ужасний характер, який виявився ще ужаснішим, ніж я собі уявляла😉.

щастя року: коли син вирішив нарешті усвідомлено сказати “мама”.

придбання року: не ржать – коли я собі купила вперше ручку в Німеччині та змогла пояснити німецькою, що я хочу ось ту от ручку, да-да, вот імєнно ту. ага. я вчила німецьку на той момент пару днів і для мене щось говорити цією мовою було каторгою.

подорож року: літня подорож до Іспанії, а звідтам автомобілем через Францію і Атлантику назад додому.

музика року: Мертвий Півень – коли мені класно чи, навпаки, кепсько, я слухаю їх і все встає по своїх місцях.

книга року: за весь рік я мало читала художньої літератури, але найчастіше я відкривала книгу French Children Don’t Throw Food by Pamela Druckerman

прикраса року: я собі купила прикольний годинник, цінність якого у тому, що він по-дурному прекрасний.

місце року: кафе Madrid.

фільм року: Chef (2014).

комплімент року: хз, мені тут цілий рік компліменти роблять.

людина року: мій син – тут у інших мало шансів😉.

я за цей рік: як і минулого року робила комусь боляче, а комусь дуже приємно, сварилася, мирилася, просила вибачення й вибачала, ображала й ображалася, танцювала й стрибала від щастя, плакала від безвиході, сміялася й посміхалася, не виконувала якісь обіцянки, забувала, що мені вже не 15 і просто була перманентно щасливою.

і ось трошки фоточок, а то я себе вдруг на фотках полюбила, гріх не поділитися🙂

Alpensee01

вода там була холоднюча, але це було прекрасно!

а це одна із моїх подруг тут і щаслива я🙂

IMG-20151029-WA0001

Хочеться бути маленькою дівчинкою…

інколи на мене, як і на всіх дівчат, находить. І мені хочеться плакати. Так, безупинно і невтішно, просто бо настрій такий, бо важко, а ніхто не жаліє в жалісливому смислі, а тільки підбадьорюють і мотивують. Нафіг мені мотивація, коли хочеться просто поплакати і щоб мене пообіймали, і поклисали, як мама в дитинстві, і по голові по гладили, хоч я і терпіти цього не можу. Хочеться перебільшеної кіношної ніжності й побути маленькою дівчинкою. Просто так, на півгодинки, а потім встати і знову долати всі незручності та неприємності, влаштовувати приємні моменти і вправлятися і буденними речами.

А поки я хочу побути маленькою дівчинкою, просто на півгодинки хочу на 20 років назад. Можна?

жисть у фоточках :)

щось не хочеться писать довго і не по темі. накидаю тут фотографій за останні кілька (хз скільки – я загубилася в часі) місяців.

спробую писати маленькі коментарі до них. частина з фото вже точно постилася у мене на фейсбуці, тому, хто читає мене там, мілль пардон🙂

Читати далі

український шок

вернулась я в свою любімую Україну. і перебуваю в перманентному шоці.

пачіму пачка м”якого сиру, вироблена в Україні, тобто ніяких митних сборів і прочіх податків на неї нема, коштує в супермаркеті на 25% дорожче, ніж аналогічна пачка м”якого сиру, виробленого в Німеччині, у німецькому середньостатистичному супермаркеті. про різницю купівельної спроможності німців та українців я тихенько промовчу.

коли вже наші службовці (в частності банківські служащі) почнуть нести відповідальність за те, що кажуть своїм клієнтам? вот мені цікаво, шо там за суперзміни зробили в Ощадбанкє, що вони верещать про це на кожному кроці? поставили термінали у відділеннях? ага, і через один ці термінали не працюють, а ті, шо працюють, до них приставлена спеціальна дєвочка, яка каже, що сильно на кнопки тиснуть ніззя. у мене таке враження, що я прийшла з кувалдою до того нещасного терміналу. ладно, про термінали іншим разом.
я їхала з України і спецально прийшла в банк спитати, що робити з карткою, строк дії якої завершується, коли я ще буду поза Україною. мені сказали, нічо страшного, приїдете, прийдете до нас і ми вам за день зробимо нову. я сьогодні прийшла в банк і мене ощасливили, що мою нову картку ніхто не замовлялв, то ість ждітє, дєвушка, двє нєдєлі. ітіть-калатіть! даже мєдлітєльний Райффайзен робить картки за 10 днів.

про те, що в нас народ в сфері обслуговування не сильно каже добрий день і пасіба я не буду писати, правда? шо ж ми, ідіоти, лішній раз улибнуцця і сказать дякую? а сказать вибачте, так це ж ващє плюнуть собі в душу, ні за что, ми гордого козацького роду, вибачення – то принизливо.

тьху! зато ва всьом вінавать Порошенко/Сєня/Юля/Правий Сєктор/москалі (нужноє падчєркнуть).

і да, про москалів. коли я сідаю в літак у Борисполі, або у літак, який летить в Бориспіль, то тільки там народ у нас під час зльоту чи посадки триндить по телефонам і стюардеси дуріють від такого нахабства. і от ці москалі, які балакають по телефону, або від якиї тхне перегаром на весь салон, говорять українською.

і снова здрастуйте

я тут давно не писала, часу все якось і настрою не було.

але зараз у мене поважна причина знов вернуцця і щось тут наваять. многочіслєнні читачі цього півмертвого блогу настоятєльно просять писать про те, як мені в Німеччині. ну шо, сьогодні рівно два тижні як я приземлилася в одному з найбільших аеропортів цієї країни, зійшовши з трапа літака, котрий привіз мене з Парижа. тому свою першу картінко-словесну розповідь про Німеччину я почну фоткою Франції з висоти пташиного польоту🙂

IMG_20150506_190219

прямо з корабля на бал наступного дня в мене почалися заняття у школі – двомісячний інтенсив німецької. тобто, приземлившись о 8 вечора за місцевим часом, наступного ранку знову о восьмій я вже їхала в школу на перше заняття. тому сильно святкувати мій приліт було ніколи. але трояндочки мені подарували, кстаті, простояли вони майже півтора тижні!

IMG_20150507_070020

так вот, про школу я ще якось писатиму окремо. скажу тут лише, що в мене шикарна группа, мені навіть викладач, по секрету сказала, що очінь і очінь даже класна группа підібралася. зі мною вчаться люди практично з усього світу: Японія, Індія, Пакистан, Грузія, Греція, Іспанія, Марокко, Туніс, Гана. мова спілування в группі переважно англійська, ну і трошки німецької, не без того🙂

оскільки вихідні настали неочікувано швидко, тобто через два дні після початку занять, то я навіть і пофоткати місто толком не встигла, як мене вже потягли в автопропіг по горам.

але все ж покажу трошки фото того району, де ми живемо. тут дуже красиво і тихо, але при цьому безбожно дорого і інколи по-пенсіонерські скучно😉

IMG_20150507_143844

це я в перший день ішла зі школи і звернула на сусідню зі своєю вулицю. бачите прапор Німеччини, так вот, це вам не Україна, де на кожному метрі можна побачити національний прапор. німці свій прапор не часто десь публічно вивішують, історичний сором, як мені пояснюють аборигени.

а ось вам майже покроково прохід до Райну. кстаті, в наш район народ спеціально приїздить прогулятися вздовж Райну, бо красіво. у нас під вікнами якраз прогулянкова доріжка і коли ми вечеряємо на балконі, то майже безпомилково можемо визначити, хто місцевий, а хто – турист. туристи завжди задирають голови вгору і роздивляються будинки. я, кстаті, тоже турист, я досі туди йду гуляти і задираю голову😉

IMG_20150509_132025 IMG_20150509_132112 IMG_20150509_132131 IMG_20150509_132323 IMG_20150509_132432 IMG_20150509_132900 IMG_20150509_133011 IMG_20150509_133809 IMG_20150509_133815

в наступному пості я накидаю фоток, як ми їздили на машині в Айфель – це гірський регіон на заході, в бік Бельгії. не перемикайтесь🙂

музична терапія

знаєте, коли мені фігово і я не знаю, шо робить, я слухаю Мертвого Півня і життя починає грати яскравими фарбами.

ці чуваки для мене музика на всі часи і настрої, у них прекрасне все, а головне, вони веселі і трошки грустні, так я мені і нада. люблю їх до безумства многа лєт. і ось вам фоточок з одного із перших гуляйпільских фестів, просто дуже люблю, як тут вийшов їхній фронтмен на саунд чекові🙂

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

видихаю

щось я останнім часом геть забігалась. суди закнічились, бумажки майже всі оформила. видихаю.
сьогодні аж навіть попри чотири години сну відчуваю себе прекрасно, накрутила суші і протринділа з Наталкою майже до опівночі.
якась весна странна, це все сонячне затемнення винне гиги. злюсь на всіх, врєднічаю і ващє, акі вєдьма на мєтлє.
а вроді ж маю бути нєжной фєєчкой. капець просто!
настрій піднімає тільки сарказм і розмови з такими ж циніками, як і я.
трєбую весну собі в душу і в серце🙂

втоми пост

This gallery contains 24 photos.

я тут тіпа зараз у Німеччині. пізнаю жисть бюргєрів😉 чогось подумала, що треба трошки написать хаотичних впєчатлєній. ну перш за все, в силу того, що я тут зовсім не довго, то встигаю виконати десь відсотків 80 із запланованого. уже харашо. по-друге, мене діко пре, що тут всі говорять англійською. ну вот буквально всі і всюди … Читати далі