твір першокурсника

З деяких пір я почала вірити у те, що життя прекрасне. Мені стало легко знаходити слова, погляди, почуття. Може, навіть я навчилася заспокоювати.

Ми з Кет сиділи на парі та проводили сеанс самонавіювання. Лекція була цікава, викладач читав так, що ми ще встигали передавати один одному папірець для листування. Все почалося із вислову: “ Меня в жизни мучают две проблемы: откуда берётся пыль и куда деваются деньги…” Після цього нас понесло, повезло, покотило…

Єдина дівчина дуже сумна сидить a gauche de moi!

Дівчина єдина не сумна сидить,

Дівчина втикає, у конспект глядить.

Хочеться додому, хочеться у ліжко

Вкласти ручки-ніжки.

Хоче відпочити, дома лікуватись,

Хоче вже здоровою до alma mater вертатись.

На лекціях мені ніколи не буває сумно, адже може бути лише два варіанти – або лекція до крику цікава, або завжди є з ким поспілкуватися. Досить часто встигаємо і те, й інше одночасно. Студентський анекдот про те, як здавали екзамен, прогулявши усі лекції, потягнув мене з Кет на філософські роздуми.

Якого кольору аудиторія, у якій не було лекцій?

А якого кольору та лекція, якої не було?

А якого кольору той викладач, який прийшов до аудиторії, де немає лекції?

Прочитай у книжці без кольору і скажи, якого кольору була книга без кольору?

Як я її прочитаю, якщо вона невидима?

Легким, швидким, безколірним поглядом…

А погляд куди втуплювати?

У найбезколірніше місце у безкольорі.

А як його визначити?

Легким, швидким, безколірним поглядом.

І коли зупиняти погляд?

Коли побачиш найбезкольорніше місце у безкольорі.

Коло замкнулася, але як показали подальші епістолярні вправи, чи справи, тема зовсім не вичерпалася, а лише підступно залягла у потаємні глибини наших змучених ненаступом весни голів. Нам вже не хотілося чекати приходу весни, а хотілося швидше жити у ній, ми прагнули пролетіти крізь неї з космічною швидкістю, але не хотілося, щоб вона залишилася непоміченою.

Коли прийде африканське екваторіальне літо?

Подорожній, коли ти прийдеш у Спа…

То у Спа я побачу таке літо?

Ага, легким, швидким, безколірним поглядом у найбезкольорнішому місці із усього безкольору.

Мені дедалі сильніше хотілося потрапити до Спа (до речі, це місто у Бельгії, місце про яке писав Белль, чи те, куди мені ніколи не потрапити?), зрозуміти, що таке безколір, та знайти, де ж у ньому найбезколірніше місце. А ще хотілося трошки зламати закони української мови, довівши, що й відносні прикметники теж мають ступені порівняння. Принаймні, я розумію, яка різниця між золотою та золотішою осінню (це тема для окремої розмови).

Це, певно, у середчассі трансцендентного екзистенціоналізму, коли у прихистку Спа можна знайти маленького Мерліна.

Не забувай Ейнштейна, адже як час не існує без простору, так і середчасся не існує без середпростору. Методом синтезу та індукції визначаємо:

Спа = середпростір, де середчассям керує маленький Мерлін.

На цій стадії судомних намагань зрозуміти себе та когось, а також закони буття, таємниці Всесвіту й кольори безколірності, ми зробили геніальне відкриття, якому б позаздрив не тільки Архімед чи якесь світило науки, а й васки та амеріги.

Ти створила ідею для оповідання навіть без пляшки коньяку!

Уяви, що б я створила із нею!

Ти б солодко спала у обіймах серед…

…пляшки коньяку, яка прямим шляхом через середчасся веде у середпростір до хатинки маленького Мерліна та непочатого оповідання про легкий, швидкий, безколірний простір із легким, швидким, безколірним поглядом, втупленим у його найбезколірнішу пляму – на пляшку коньяку. Коло замкнулося.

Тепер, коли ми мали ідею, могли зайнятися її дизайном. Хотілося нашому творінню справити найкращі шати. Та головне треба було знайти місце, куди прилиштувати дитину. Якось не хотілося віддавати до державної установи, де б на нього ставили горнятка з кавою, клали вчорашні смажені пиріжки із собачатиною навпіл з крисятиною. Як справжнім матерям, нам хотілося, щоб навколо нього ходили біляві секретарки, поважні дядьки з обережністю втягували свої животи, боячись торкнутися першого розділу майбутнього бестселлеру.

Куди відправимо?

У пляшку до Мерліна (порожню) і у море середпростору, де його знайде читач.

Трохи подумавши, Кет зазначила, що потрібно іще достатньо зірочок (на пляшці з коньяком), аби розширити нашу ідею до рівня, достойного середчасся й середпростору. Присвятити ж наше створіння ми вирішили забуттю (у будь –якій формі).

Advertisements

6 responses

  1. а то писалося на якійсь парі, де викладачка розповідала про студентів, які не знають ні імені викладача, ні назви предмету 🙂 думаю, більшості студентів (колишніх і нинішніх) тут впадуть в око якісь спільності з їх власним життям 😉

  2. Це були великі слова:
    «- Це, певно, у середчассі трансцендентного екзистенціоналізму, коли у прихистку Спа можна знайти маленького Мерліна.

    – Не забувай Ейнштейна, адже як час не існує без простору, так і середчасся не існує без середпростору. Методом синтезу та індукції визначаємо:

    Спа = середпростір, де середчассям керує маленький Мерлін.»

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s