ну що…?

хочете дізнатися, що я думаю про рік, що минає?
то ось вам хаотичне нагромадження думок та вражень, відчуттів та сумнівів 🙂
давайте почнемо все по черзі, аж від самого січня.
значить, про січень я ніфіга значущого не памнятаю 😦 знаю, що була відпустка, аж цілих два з половиною тижні, тобто все було просто прекрасно. ще в січні я пропустила корпоратив (нінавіжу корпоративи), а іще в січні була 25-річниця весілля моїх батьків. всьо.
лютий: в лютому я, здається, вперше задумалася, що я хочу перейти працювати у відділ з адміністрації. в плані роботи – це був дуже важливий для мене крок. і десь в лютому в мене почало пропадати бажання готувати щось їстівне.
березень: фантастичний місяць для мене завжди. бо це непомітний прихід весни, моєї персональної весни: із кольоровими колготками, шовковими шаликами, новими парфумами…
квітень: я купила собі улюблений весняний шалик (да, я на них схиблена), тому для мене це подія. в квітні була дуже мила поїздка в Київ. а іще в квітні була друга відпустка.
травень: в травні я попросилася у відділ, у якому працюю і зараз. тому я вся жила в очікуванні, що я буду вся така менеджериця вищого класу )))
червень: я працювала на двох з половиною посадах (асистентом керуючих, асистентом директора і стажувалася на заступника начальника відділу), відповідно жити я не встигала.
липень: офіційно почалося моє стажування. приїхала Оксанка. я практично посварилася з колишнім чоловіком. було так важко на роботі, що я якось досить легко пережила сварку.
серпень: я остаточно посварилася з колишнім чоловіком. в цьому ж місяці мене перевели до мого відділу. на роботі з”явився новий директор – чесно, це жах (тіки не кажіть нікому).
вересень: мене офіційно призначили заступником начальника відділу, на місяць раніше припинивши моє стажування. і (даже!) підвищили зарплату. а іще десь із вересня я дуже активно (наскільки мені дозволяла робота) почала тусіть по кав”ярнях мого міста в пошуках чогось прикольного. у вересні я вперше за багато років відчула, наскільки близька я зі своєю мамою. для мене це дуууууже важливо. ще в мене був черговий тиждень відпустки. і був прекрасний день в Харкові (Вікулю, вже вкотре за це дякую). і я стала на пару місяців шопоголіком )))
жовтень: я відчула, що я сама по собі, десь глибоко в собі змінююся. я стала читати. і читати багато. я стала слухати іншу музику. я знову захотіла сходити в театр. і я прочитала фантастичну книгу, яка допомогла мені розставити деякі крапки над і.
листопад: це був мегамісяць. завдяки всього лише одній людині він перетворився на місяць тотального щастя 🙂 це був місяць, коли я спала, як у далекі студентські роки по кілька годин на добу й мені цього вистачало. це був місяць, коли моя поштова скринька щодня дарувала мені по кілька прекрасних мейлів. це був місяць, повний наївних страхів і неймовірних сподівань. це був місяць, коли мої очі зеленішали дедалі більше.
грудень: спершу був вечір 2 грудня. один із найпрекрасніших днів цього року. а перед цим був день 2 грудня (один із найхвилючих днів цього року). а потім було 16 днів невагомості. і в ці дні був мій 25-ий день народження, і був Львів, і був номер, вікна якого виходили просто на пам”ятник ТГШ, і була незабутня вечеря в перший день у Львові. а до цього був нічний поїзд Полтава-Львів. і потім був знову нічний поїзд Львів-Полтава. і було 3 грудня, якого я боялася й водночас дуже хотіла. і стільки всього було, що я навіть не в силах все перерахувати, просто пункти: ніч у Кофеїні, сніданки в Кофеїні, фреш-кава в Кофеїні (якось забагато Кофеїну 😉 ), вечеря у Рафінато, губи з присмаком ментолу та ред булл, поява нахтнення готувати, власне, сам процес готування вечері (да, кстаті, не однієї вечері), “а ще чиїсь руки, і змії обіймів, і сітка із поглядів…”.
загалом, за цей рік я не змінювала колір свого волосся, натомість сам собою змінювався колір моїх очей, я прочитала кілька прекрасних книжок, прожила сотні щасливих хвилин, прожила десятки неймовірно щасливих хвилин, я змінювала себе і змінювалася попри власне бажання, я була собою і боялася себе, і пишалася собою, і любила себе понад усе. і в підсумку я можу сказати, що я просто дуже-дуже щасливе створіння 🙂

Advertisements

тиждень до…

наступний тиждень до Нового Року ніфіга не буде легшим за інші тижні цього року (я тут зараз про роботу). просто цей тиждень буде останнім цього року. і це не може не радувати. а з наступного року в мене феєричний графік нічних змін, просто феєричний місяць, бо розгрібать усе нерозгрібене у відділі до Нового Року доведеться в січні. да, іще я чекаю на бонус. і якщо бонуса не буде, то я ще подумаю, чи хочу я далі працювати в моїй мегапрекрасній компанії.
а шо? я тепер дєвушка развєдьонная (за законами жанру в мене щас має бути жорстка депресія), покинутая на невизначений термін любімим (жорстка депресія має зростати в геометричній прогресії), щас зима (а я її нінавіжу, бо холодно, і нема чого вдягти, а то, шо повна шафа одягу, то це не значить, що є що вдягти), снігу нема, новорічного настрою ніфіга нема, грошей на каву в улюбленій кав”ярні нима, зарплату дадуть під новий рік…
карочє, гдє справєдлівость????
а так всьо прекрасно! іще б очі позеленішали і все було б просто прекрасно!

вечірнє бла бла

йшла додому з чіткою думкою, про що хочу написати в блозі. потім якось інтернет зіпсував всі плани.
написала мегаважливий мейл до найдорожчої людини, потім зависла в чаті на фейсбуці з феєричною дівчинкою. геть забула, що обіцяла колезі пошукати фото в мережі, потім таки виправилася. хвилююся бо не маю практично ніяких новин, на які так чекаю сьогодні цілий день.
подивилася на себе в дзеркало – я красива. особливо у білій сорочці, особливо з сірими колами під очима, особливо закохана, особливо схвильована ))) і взагалі, я просто красива. да. а іще мені стали подобатися мої очі 🙂
а взагалі, я хотіла написати про чоловіків 🙂
про те, які вони, в більшості своїй, слабкі. ну, принамні, їх стільки слабких. мене кумарять чоловіки, які бояться труднощів. я від таких чоловіків воліла б тікати на край світу. моя мазохістична натура інколи тягне мене до таких екземплярів, я хочу їм якось допомогти, якось навчити їх бути сильнішими чи що. але мене загалом надовго не вистачає. і я тупо тікаю.
в моєму житті є двох сильних чоловіків. мені цього більше ніж досить.
але мене й досі харять ті, які надто слабкі, щоб я навіть могла назвати їх чоловіками.
один із таких екземплярів – це мій підлеглий. тепер вже колишній підлеглий. поки в мене були феєричні вихідні, він став колишнім підлеглим. в двох словах, щоб не забути, що й таке буває. в суботу це чудо прийшло на другу зміну (на 13:00) на роботу. працює в моєму відділі десь близько двох місяців. працює – це слабо сказано. максимум – це він викладає товар у ящиках, коли йому конкретно сказати: оці десять ящиків перекласти з цього місця в це. ходить на касу, коли там не пробивається якийсь товар (і потім по 5 хв шукає той товар у відділі, ну нехай, спишемо це на те, що він новенький). може зробити ще якусь таку ж примітивну роботу. дати йому завдання та покинути навіть на півгодини – це просто не реально. бо після цих півгодини робота лишиться на тому місці, на якому я покинула його, давши завдання. хлопчик закінчив виш з червоним дипломом (це так, на мінуточку, кого випускають наші виші). і от це нещастя прийшло в суботу вдень на роботу. і десь о 15:00 потелефонувало ще одній моїй підлеглій, які в цей час вийшла на обід, що він втомився (!) – бідний, за дві години ніфіганероблення, і більше не хоче працювати, а йде додому. завіса. аплодисменти.

Beautiful Lviv

моя подорож, яка була подарунком на день народження, принесла стільки приємних хвилин, що я ще досі розкладаю всі почуття по поличках.
найціннішим, як виявилося, стало не саме місто, а те відчуття екстатичного щастя, в якому я перманентно перебувала протягом усієї подорожі (ох, ці довгі подорожі поїздом через всю Україну – це просто мегапрекрасно).
а іще була одна феєрично складна, але від того надто дорога мені розмова. поміж усіх розмов, які я мала за цю подорож, одна принесла мені стільки думок та відчуттів, що я досі тихенько приходжу до тями. егоїстично-консервативне створіння вчиться бути турботиловою білочкою 😉
для мене це до біса важко змінювати себе й своє ставлення до світу. але я чесно стараюся, дехто навіть вважає, що в мене це непогано виходить.

надія є

найдорожчим подарунком для мене в цей день народження стало те, що мені подарували надію, що колись я зможу виправити свої очі й більше не соромитися їх 🙂
а іще мені подарували прекрасний ранок, смачний сніданок (вперше за багато років я снідала 😉 ), неймовірно чудовий день й фантастичну вечерю. да, отакий от їстівний в мене був день народження. я ніколи дуже не цінувала можливість поїсти. для мене це було надто буденно. але можливість їсти щось класно приготоване та сервіроване – це таке собі ммммм, хочу ще.
батьки справдили одну мою давню мрію, подарувавши електронну книгу )))) тепер ще б навчитися нею користуватися! 😉
і святкування мого дня народження триває. я їду сьогодні ввечері у Львів )))) ах, це прекрасне місто! моє серце віддане йому давно. і цього разу я приїду туди абсолютно щаслива 🙂

happy birthday to me :)

Цього року в мене кругла дата 🙂 , тому я трошки відступлю від свого звичного формату підбиття підсумків року, що минає.

По-перше, я тепер велика дівчинка. З того, через що можна пройти, але в мене цього ще не було, лишилося тільки народити дитину, злітати в космос та спробувати важкі наркотики ))))

По-друге, доля цього року вирішила подарувати мені нуууууу дуже вже неочікуваний, але просто мегаприємний подарунок. Втаємниченим все й так відомо 😉

А тепер за звичними пунктами підбиття підсумків 🙂

знайомство року: неймовірно чудова людина 🙂 можна я тут не буду дуже розводитися?.

подія року: розлучення й все з цим пов’язане. В мене лишається прізвище чоловіка, купа досвіду й розуміння, що навіть помиляючись, можна лишатися щасливою.

розчарування року: я сама, бо більшість року пройшла під знаком: я сама не знаю, чого я хочу.

щастя року: один день – 8 листопада 2011. він змінив все. Докорінно.

придбання року: зелена ролета у вітальню.

подорож року: Харків у вересні. Віко, дякую ще раз!!!

музика року: оу, тут стільки всього різного Анна Нетребко, Еліна Гаранча, Едіта Гепперт, Хью Лорі, Куку-Шанель. І, як завжди, Ніно Катамадзе.

книга року: S@motność w Sieci by Janusz Leon Wiśniewski.

прикраса року: як не дивно, але цього року прикрас не було .

місце року: Kofein, однозначно.

фільм року: Любовь без правил

комплімент року: “you are perfect” 🙂

людина року: Наталочка та Віка, які стільки вислухали мого ниття за рік, що їм час ставити пам’ятник.

я за цей рік: як і минулого року кілька разів змінювала зачіску, робила комусь боляче, а комусь дуже приємно, сварилася, мирилася, просила вибачення й вибачала, ображала й ображалася, танцювала й стрибала від щастя, плакала від безвиході, пила біле вино й гидотну каву, сміялася й посміхалася, не виконувала якісь обіцянки, забувала, що мені вже не 15 і завжди намагалася бути щасливою. думаю, мені знову вдалося 🙂
і на додачу до звичного переліку подій: якщо раніше я просто намагалася бути щасливою, то цього року я ПРОСТО ЩАСЛИВА.

мислі ніачьом

я дуже егоїстичне створіння. зі мною часто важко.
я кар”єристка, це може виводити з себе.
я люблю комфорт, це може викликати заздрість.
я вмію цінувати хороше ставлення до себе. це часто призводить до непорозумінь.
я не пробачаю образ. це викликає обурення.
я ніколи не зраджу своїм принципам заради секундної вигоди. тому в мене практично немає принципів 🙂
але найбільше в собі я ціную те, чого я в собі не знаходжу, але якось випадково знаходять інші люди.
тим, хто вміє відкривати нові сторони мене самої я можу пробачити все, ну практично все. поки я не вмію пробачати та розуміти тупість, банальність та неабміційність. рада, що мені щастить останнім часом на людей, яким ці якості зовсім не притаманні.

польоти на крилах мрії даються напрочуд легко

сьогодні та завтра кожна хвилина мого життя означена якимось словом з коренем -літ- (даруйте за мого внутрішнього філолога), тобто політ, літати – це символ цих двох днів. не дарма я люблю метеликів, певно.
сьогодні я літаю від того, що почуваю себе невагомою від щастя (ех, якби ж знаття, що таке буває, раніше, а то 25 років проминули, а літати я навчилася тільки зараз).
а завтра ввечері в мене настане стан невагомості. й від літання я плавно перейду в стан перманентного перебування серед хмар 🙂
і дякую тому, завдяки, й попри все, й наперекір всьому я можу насолоджуватися своїм нинішнім станом 🙂