настроєве

ну, ви всьо пойняли, я радію, що наконєц-то осінь. блін, як же я її люблю! кстаті, навіть коли вчилася, а особливої любові до освітніх закладів в мене ніколи не спостерігалося, я раділа осені, і найбільше мене кумарило те, що зимова сесія випадає на мій день народження. мені це завжди якось сильно псувало настрій.
в осені стільки всього прекрасного, якогось такого неповторного, ледь помітного і ніжного. всі оці стєнанія на тєму завмирання, умирання і відмирання мені не дуже зрозумілі, хоча да, листя облітає, цвєточкі вянуть. их, яка пічаль! зате, як пахне мокре від дощу кленове листя, як різко лускають каштани по бруківці, скільки відтінків у диму з вогнищ, на яких палять каштанове листя, і осінні троянди – це краса неймовірна, особливо ті, які ростуть на дачі, ті, на яких раннього ранку величезні краплі холоднющої роси, а мої улюблені хризантеми, уже тільки завдяки ним осінь виглядає трошки розкішнішою та витонченішою, ніж вона була б без них.
кстаті, хризантеми з родини айстрових, тому айстри я тоже люблю. а вот вірш про айстри, яким в мої часи мучили діток в школі, змушуючи вчити напамнять, хтось помніт?
***
Опівночі айстри в саду розцвіли…
Умились росою, вінки одягли,
І стали рожевого ранку чекать,
І в райдугу барвів життя убирать…

І марили айстри в розкішнім півсні
Про трави шовкові, про сонячні дні, –
І в мріях ввижалась їм казка ясна,
Де квіти не в’януть, де вічна весна…

Так марили айстри в саду восени,
Так марили айстри і ждали весни…
А ранок стрівав їх холодним дощем,
І плакав десь вітер в саду за кущем…

І вгледіли айстри, що вколо – тюрма…
І вгледіли айстри, що жити дарма, –
Схилились і вмерли… І тут, як на сміх,
Засяяло сонце над трупами їх!..

бідні, наївні айстри, осінні квіти, які з якогось бодуна осінню чекали весни. нє, я панімаю, всякі там символічні штуки, на то він і Олександр Олесь, а може, на нього так вплинула робота на скотобійні, єслі я всьо правільно помню, то вірш ранній, написаний за часів навчання в інстітуті, під час якого Олесь і підробляв у такому екзотичному місці.
але я цим айстрам можу сказать, шо сонце набагато цікавіше сприймається, коли воно вилазить з-за хмар після кількох днів затяжних дощів, аніж те, яке смалить без перестанку весь світловий день, да. патаму осінь я люблю, і жити нада, нєфіг кудись схиляцця, нада гордо підводить голову, обмотувать шию красівим шаликом і топать пити каву на якусь літню площадку, поки кафешки їх не позакривали 🙂

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s