сама на себе злюсь

ненавиджу сварки на відстані. тепер сиджу і сама на себе злюсь. і при цьому так хочеться, щоб хтось пожалів і приголубив. но я ж велика дівчинка, яка вирішує всі свої проблеми сама )))) патаму всьо будєт зашибісь. главне, шоб це зашибісь було не в слєдующєй жизні.

Читати далі

Advertisements

жовтневі перепади настрою

нінавіжу, коли переводять стрілки годинника восени. мене це просто бісить і я потім два тижні ходжу якась пришиблена. бееее

люді, підкажіть якісь таблєткі від пришиблєнності 🙂

вечір, коли стаються дива

зазвичай такий вечір трапляється на Новий Рік або Різдво, але цього разу мені не хотілося чекати, або точніше – доля не дала мені такої можливості – до мене завітав чарівник і запропонував випити келих червоного вина… я п”ю вже третій келих, мені добре і тепло, особливо на душі, і мені дуже радісно від того, що в цьому стрімкому і страшному світі дива ще досі трапляються. дякую за цей вечір і за вміння вгадувати мене

Читати далі

інколи

часом навіть мій лінгвістичний мозок не в силах висловити те, що я відчуваю. і ця безпорадність така неймовірно прекрасна 🙂

sometimes even my linguistic brain can not express what I feel. and this helplessness is such an incredibly beautiful thing 🙂

цілу вічність не писала віршів…

час і відстань приносять нові слова,

слово “може” звучить повнокровним “так”,

двогодинна зустріч – емоцій на цілий рік –

повертає зненацька в шістнадцять наївних літ,

трохи цукру у каві – віднині отрута, адже

чорна кава й без цукру смакує, неначе драже…

ващє розівчилась писати. стид і позор, але я знову навчусь )))

малючку – рік

якось непомітно проминув рік, як у мене народився син. це була епохальна подія, ніде правди діти. але життя з його появою стало зовсім не таким, як я уявляла. часу, звісно, він забирає дофіга. але, попри те, що мама мене лякала всякими ужастями, все зовсім не так страшно. в мене вистачає часу і на себе кохану, і на роботу, і на дорогих мені людей… правда, не стільки, скільки я хочу, але…  Читати далі