прєлєсті адаптації

Мене щось останнім часом стали багато запитувати, як воно адаптовуватися в новій країні.

Мабуть, треба таки трошки поділитися, що і як.

По-перше, я помітила, що в адаптації найскладніше пережити ті моменти, коли хочеться зібрати чємодани, махнуть на всьо рукой і звалить додому, де все так зрозуміло. Да, такі моменти бувають, причому накрить може від якоїсь, по суті, фігні, але насправді, це просто за довгий час акумулювалося багато переживань, що й вихлюпуються в певний момент, коли трігером слугує та сама таки фігня. Таке саме переживають інші люди теж, не одна я така стукнута, я часом розпитую своїх знайомих тут, практично всі згадують, що в перший рік, а інколи два, з ними траплялися такі напади. найдивніше, що логіка вимикається абсолютно, не тримає ні наявність коханого чоловіка (я тут щаз в основному про жєнщін), ні пройдений шлях і вкладені зусилля, є одне бажання: послати всіх і звалить, бо задовбало.

По-друге, мовна проблема, хоч і існує, але не настільки болюча, як здається. Хоча я тут не можу розписатися за всіх, бо мови мені даються досить легко. Моя мовна адаптація триває і досі. Спершу було все ніпанятна і я говорила тільки англійською, в магазинах в основному прикидалася туристкою і говорила англійською бєз зазрєній совісті. З місцевим населенням уже так сильно туристкою не прикинешся, тому довелося потрошку переходить на мєстну мову 🙂 Я приїхала з абсолютно нульовою німецькою. Знала danke/bitte і з якогось перепугу абсолютно бєзполєзне слово die Hexe. Набір фраз із радянських фільмів про війну в моїй пам”яті був у далекому пасиві, а знамєніте даст іст фантастіш ми з чоловіком обстібали вже давно (єслі вдрух хтось точно знає порнофільм, де цю фразу вживають, киньте посиланням, а то всі свято впевнені, що це звична штука в німецькому порно, але гугл вперто мовчить і стісняється найти цей фільм).

Так вот. Вчила я німецьку з нуля на місцевих курсах, благополучно закінчила А1 і… продовжувала говорити англійською. Тобто я після А1 могла читати вивіски і етикетки на продуктах, могла після третього копняка написати мейл з трьох речень, але не могла говорити, бо мені було страшно і соромно, що моя німецька така ужасна і я роблю стільки помилок.

Попустило мене якось неочікувано, коли в розмові англійською я забула якесь слово англійською, але знала німецькою. Вот після цієї розмови я й перейшла на німецьку, махнувши рукою на те, що граматика щоразу з жахом затуляє вуха, коли я відкриваю рота. Я абсолютно не пишаюся своїми помилками, але перестала їх боятися. В певний момент якось саме прийшло розуміння, коли треба вживати sein, а коли haben в якості допоміжних дієслів, якось стали потрошку завчатися форми артиклів і закінчень іменників (я не вмію вчити табличками, все завчається тільки в процесі), прикметники мені ще досі не завжди піддаються, але головна мета вивчення будь-якої мови досягнута. Я можу сказати практично все, що хочу, мене розуміють і я всіх розумію. часом перепитую, коли зовсім незрозуміло. Мені пощастило, що я живу в регіоні, де панує хох дойч, якби жила в якійсь Баварії, проблем було б значно більше. Людей, які говорять будь-яким діалектом я не розумію взагалі.

Третій момент в будь-якій адаптації, як на мене, зрозуміти, як же функціонує життя навколо тебе. То ість, куди бєчь, якщо шо, в кого питать і шо питать. А, і главне, шо тут можна їсти.

Питання харчування виявилося найлегшим, хоча є люди, які вважають його значно складнішим. Продукти в цілому всюди однакові, але це поки не вдаєшся в деталі. Мені знадобилося трошки часу знайти замінники кільком продуктам, милим моєму серцю чи знайти, де ці оригінальні продукти продаються. Відмінність певних молочних продуктів від початку ставила мене в глухий кут. Тут не продають сметану і зернистий сир в звичному для українців форматі. Вибір круп тут теж значно менший, ніж в Україні, і певні крупи я не бачила в продажу взагалі (бо не дуже й шукала). Звісно, можна піти в якийсь русскій магазін і все купить, включно із соняшниковим насінням (яке тут продається, але тільки як корм для вуличних пташок) та зефіром, але я противник русскіх магазінов (самі знаєте чого).

Ще до відмінностей між У і Н можна віднести те, що в неділю, якщо тобі припекло булочку з родзинками чи огірочків, треба чекати до понеділка – всі магазини в неділю тут зачинені. Якщо вже зовсім пече, можна поїхати на вокзал чи в аеропорт, знайти там продуктовий і купить омріяне. Ідіотичність ситуації пояснювати не треба, еге ж? Да, шоппінг в неділю тут теж доведеться відмінити, бо зачинено взагалі все! Працюють тільки кафе-ресторани, заправки і всякі розважальні заклади.

Із функціонуванням всяких служб і чиновників я розбирался довше. Чоловік деякий час навіть дзвонив за мене, бо я взагалі не розуміла, що і як та кому я маю говорити. Але то ще було в часи, коли я говорила англійською. Зараз я вже дзвоню сама, інколи і за чоловіка можу подзвонити, якщо питання загальне і не вимагає якихось специфічних даних.

Значна різниця (в порівнянні з Україною) в тому, що велика кількість питань вирішується онлайн і поштою. Зустрічі для вирішення питань теж часто можна призначити онлайн, інколи по телефону.

Кілька прикладів, щоб не сильно розводитися.

Якщо тобі треба доїхати з точки А в точку Б громадським транспортом, заходиш на сайт державної компанії, яка займається перевезеннями автобусами, метро і приміськими поїздами, вводиш місто і зупинку відправлення та місто і зупинку прибуття, натискаєш показати варіанти і отримуєш комбінації автобус-метро-приміський поїзд з точним часом прибуття і відправлення. Наприклад, коли я їду з дому в сусіднє місто (в Україні це було б типу: живу у Вишневому, хочу в Бровари), я отримую варіант, як доїхати автобусом від своєї зупинки до станції метро, а там можу пересісти або на метро, або на автобус. Я одразу бачу в якій ціновій категорії мені потрібен квиток і о котрій я буду в пункті призначення. Система інколи не показує всі можливі варіанти, методом проб і помилок можна випадково натрапити на швидший маршрут, але те, що можна знайти хоча б один варіант, як і о котрій доїхати до місця призначення (при цьому тобі покажуть варіанти раніше і пізніше обраного тобою часу) – це надзвичайно полегшує життя. Квиток я можу купити або в автоматі на станції метро (є варіанти штучних квитків і чотириразових, вони трошки дешевші), або в автобусі (тільки штучний). Їздити без квитка в метро – задоволення сумнівної якості, контролери ходять часто, сідають на різних зупинках, штрафують всіх, хто без квитка (40 євро, може, вже й більше зараз). Можна придбати і проїзний, який тут коштує майже як мінімальна місячна зарплата українця. Зате цілий місяць можна без проблем користуватися всіма видами транспорту в межах зони дії проїзного. Да, пунктуальність прибуття автобусів і метро рідко коли дотримується аж прям до секунди, залежно від того, як далеко іде автобус чи поїзд, він може запізнитися і на 5 хвилин, але може прийти і вчасно. Якщо ти не стоїш на зупинці, а тільки підходиш до неї, а твій автобус проїздить повз – треба або бігти, або активно махати руками, тоді є шанс, що на зупинці він таки тормозне. Хоча може і не зупитися 🙂

Якщо тобі треба на прийом до чиновника. Ідеш на сайт установи, знаходиш форму для бронювання часу зустрічі онлайн, вибираєш день і час, вводиш свої дані (ім”я, телефон, мейл), підтверджуєш, можеш роздрукувати собі на згадку. В призначений час приходиш в установу, чекаєш, поки твій номер загориться у віконечку поряд з номером кабінету – ідеш і вирішуєш свої справи. Якщо хочеш в порядку живої черги (не в усіх конторах це вдається, але можна ризикнути і просидіти пару годин, дочекавшись таки свого щастя), можна взяти талончик в автоматі в самій установі. Де я була особисто і отримувала час зустрічі онлайн або прямо на місці: аналоги нашого паспортного столу, центра надання послуг, ДАІ, відділ у справах іноземців.

Є питання, які вирішуються поштою. Це переважно надсилання усіляких форм і реєстраційних документів (на отримання виплат, матеріальної допомоги, відкриття чи перереєстрація фірми, інформування державної установи про зміну адреси проживання тощо). Форму завантажити на сайті і надіслати поштою. Можна попередньо подзвонити і уточнити якісь незрозумілі питання.

Якщо потрібно до лікаря, записатися на прийом треба телефоном, до вузьких спеціалістів черги довші, інколи до них можна потрапити тільки після відвідин родинного терапевта і отримання направлення від нього. У лікаря треба показати картку медичного страхування (у лікаря платити нічого не треба, він просто надішле рахунок у твою страхову компанію). Рецепти в аптеках переважно теж отоварюють без оплат, інколи треба доплатити за якийсь інгредієнт, якщо це суміш ліків і вони не всі покриваються страховкою. До лікарів я особисто ходити не люблю, тому досвіду з їх відвідування в мене, мабуть, найменше. Да, швидку тут викликають тільки у вкрай важких випадках, лікар додому теж не прийде просто так, тому якщо температура чи руку порізав – ідеш до лікаря своїм ходом.

Ще із незвичного: коли відповідаєш на дзвінок телефону, треба називати своє прізвище, а не просто альокать, дехто навіть називає прізвище та ім”я. Ясно шо, коли дзвонять рідні і ти бачиш на екрані, що це лєпша подружка, прізвище ніхто не називає, але на дзвінки з невідомих номерів або на явно ділові дзвінки відповідають: прізвище, а далі вже драсті, шо вам нада.

Тут досить прийняті всякі смол ток і навіть розмови із незнайомими людьми. Просто так: типу яка погода (вона тут або погана, або дуже погана, або навпаки: а ви помітили, яке сьогодні класне сонце, давно вже такого не було – всьо розмова почалася). В метро, на вулиці, на зупинці, в магазині – та всюди – до тебе може посміхнутися і заговорити хтось незнайомий. Чесно, я трошки спершу висаджувалася від таких розмов, мало лі, шо їм від мене нада. Зараз уже активно долучаюся, сама заговорюю дуже рідко. Коли гуляєш десь стежкою за містом, тут є багато таких місць для піших і велосипедних прогулянок, прийнято вітатися до тих, хто іде назустріч. Смол ток, ясєн пень, теж може тут легко трапитися. В магазинах на касі продавці вітаються і прощаються, бажають гарного дня чи вихідних. Ти, ясно шо, у відповідь їм те саме. До водія автобуса теж прийнято вітатися, бо ж заходиш через двері біля нього, не всі таке роблять, але багато хто каже “Хало”, ну а чо, йому приємно, а від тебе шматок не відпаде.

Моє відчуття влитості в суспільство почало приходити тоді, коли я на вулиці стала показувати людям дорогу, якщо я її знала, ясно шо, а також коли я потрошку вивчила номери автобанів, та вже могла сказати: ох, перепрошую за запізнення, на В8 була така довга тянучка через аварію при повороті на … Настрій підіймається неймовірно, коли ти починаєш говорити не тільки мовою, але й вживати всякі місцеві реалії, зрозумілі твоєму співрозмовнику.

Я знаю, що є тисячі речей, які мені досі незрозумілі чи незнайомі в Німеччині, мені знадобляться місяці чи й навіть роки, щоб зрозуміти, сотні деталей, таких звичних місцевим, але щоразу, коли я говорю комусь тут, що я з Україні, і чую у відповідь, а да, Кличко :), я знаю, що про Німеччину я вже знаю більше, ніж вони про мою Україну.

 

Advertisements

3 responses

  1. вiдчуваю себе черепахою Тортиллою, яка спiва “Ах была как Буратино, 300 лет тому назад” з того самого фIльму 1976р 🙂

    Те саме й в нас, тiльки в нас штрафи десь за 80 ойро вже кiлька мiсяцiв, плюс деякi iншi моменти трохи iнакше зроблено, переважно тому що в нас Nordic country.

    • Ги 🙂 ну, колись і я таке співатиму. Всьому свій час 😉
      Стосовно штрафів я не впевнена, може, вже й 60 зараз, я їх ніколи не отримувала, знайомому колись виписали, тоді було 40.
      А шо у вас знають про Україну? Бо тут в усіх тіки Кличко і у старшого покоління ще Чорнобиль.

      • в нас штрафи написано на iнформацiйних поверхнях всерединi транспорту, тому щодня можно насолоджуватися розмiром штрафу, а подекуди й дивитися на якогось бiдолаху, що затриманий контролерами… вони, до речi останнiм часом шастiше й частiше роблять свою справу.

        про Україну… в нас нажаль загальний кордон iз тою самою РФ. I довжина кордону 1300 за гаком км. Тому в наявностi – складна iсторiя вIдносин, складнiше навiть нiж двi вiйни навколо WW2, про якi в минулому срср дуже мало знають. Частина населення in love with Russia, частина in hate, бiльшостi як водиться це все “до лямпи”. Але новини про все кажуть, тому бiльшIсть людей так чи iнакше щось знае. Але наявнiсть росiйського контексту поруч, через кордон, iстотно змiнюе сприйняття фiнами “украiнського питання”.

        Ну й тут в наявностi два товариста – суто украiнське, ТУуФ , й товариство “friendship of Ukraine and Finland” (лише назва суто фiнською), обидва до речi на фейсбуцi. Обидва роблять якусь роботу для поширення й сприяння культурним й экономiчним зв’язкам. Але ж знову, це досить непросто робити, як вiд близького сусiдства Р, так й суттевого вiддалення У, й не тiльки логIстично.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

w

З’єднання з %s