Відчуття зрадженості

багато років я вірила, що всі люди хороші. Потім перестала. І чим старша стаю, тим менше вірю, але, при цьому, не прагну, щоб хтось вірив мені. Вірите, харашо, нєт – ну й грець з тим, я ж теж людям не вірю.

Якась така компромісна довіра з багатьма людьми в мене все ж встановлюється, але тривалість її може обмежитися будь-якої миті, до чого я завжди внутрішньо готова.

На людей, з ким я в тісному контакті, в мене в голові є своєрідні досьє: шо сказав, коли сказав, як сказав, десь щось здогадалася чи випадково побачила. Нові вчинки таких людей, відповідно, інтерпретуються мною згідно даних в моїй голові. Переважно я вгадую, інколи – провал, ну, як у детективі, купа версій, з яких не всі завжди правильні.

Чим далі від мене людина в плані контакту, або чим довше я цю людину знаю, тим більше неприємних мені речей я пропускаю повз вуха й на багато моментів просто заплющую очі. Якщо ж стосунки нетривалі, ще я не все промацала й проаналізувала, а досьє в голові огого, тим більше в мене приводів перейматися, недовіряти, перевіряти всі дрібнички, які мене турбують.

От пишу й думаю, як же пощастило тим, з ким я зустрічалася в 20, стільки наївності й довіри просто так в мене було, а потім все зламалося, поволі наївності ставало менше, а цинізм зростав у геометричній прогресії, довіра після чергового фіаско в стосунках танула на очах, ніхто особливо допомагати повертати цю довіру мені не намагався, якимись правдами й неправдами я сама трошки доливала довіри, так, щоб на денці.

І от, тридцятирічна я, з майже нулем довіри й підозрами до всіх підряд, злегка підлатаним серцем й примарною надією, що досі вмію любити, розумію, що насправді люблю тільки сина й батьків. Сина, бо він не знає, як це недовіряти й обманювати, а батьків, бо в них завжди знаходиться ще трошки віри в мене, щоб пробачити мою чергову дурну витівку.

А решту людей я постійно підозрюю в тому, що рано чи пізно вони мене зрадять. Або просто зникнуть з мого життя з невідомих мені причин.

Advertisements

3 responses

  1. взагалi такi “листи до мiрозданiя” люди не пишуть у радiсний сонячний день вiд гарного веселого настрою. з другого боку, попри статус вiртуального контакту i прочитане про недовiру я утримаюся вiд довгих коментарiв.

    по-перше, щоб не вiдбувалося, навiть якщо кольоровий свiт перекинувся на вiдтiнки сiрого, не варто його пхати далi в чорно-бiлий.

    по-друге попри батькiв мусять бути ще друзi, бо батькам не дуже все й розкажешь, дещо не влiзе в свiтогляд.

    по-третє… нi не буду, потiм якось, коли сонечко знову буде свiтити, й буде не занадто сумний настрIй.

    • Кстаті, день був сонячний і для когось навіть радісний, а в мене була чергова переоцінка цінностей.
      Скажу вам страшну таємницю, з віртуальними контактами часто, як з попутниками в поїзді, вдається поговорити відвертіше, ніж з реальними. 😉
      Стосовно ж друзів, то вони в мене є, слава мірозданію, навіть різної статі (мені важливо оцінки з різних сторін), але після того, як навіть тривалі дружби стали якось припинятися дивним чином (дівчинка, яку тривалий час вважала на одній з собою хвилі протягом десяти років, два роки тому просто перестала відповідати на мої дзвінки й самоусунулася з мого простору), я стала боятися саму себе.
      А в романтичних стосунках завжди є свої ап енд даун, так вот в мене відбувся черговий виток вниз, і я бистрєнько в себе в блозі відрефлексувала його.
      Та в будь-якому разі дякую за підбадьорюючий коментар!
      Раптом шо, я ж всьо помню, шо мені обіцяно 😉 так шо жду нагоди й буду стукатися на поговорити 🙂

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s