прєлєсті адаптації

Мене щось останнім часом стали багато запитувати, як воно адаптовуватися в новій країні.

Мабуть, треба таки трошки поділитися, що і як.

По-перше, я помітила, що в адаптації найскладніше пережити ті моменти, коли хочеться зібрати чємодани, махнуть на всьо рукой і звалить додому, де все так зрозуміло. Да, такі моменти бувають, причому накрить може від якоїсь, по суті, фігні, але насправді, це просто за довгий час акумулювалося багато переживань, що й вихлюпуються в певний момент, коли трігером слугує та сама таки фігня. Таке саме переживають інші люди теж, не одна я така стукнута, я часом розпитую своїх знайомих тут, практично всі згадують, що в перший рік, а інколи два, з ними траплялися такі напади. найдивніше, що логіка вимикається абсолютно, не тримає ні наявність коханого чоловіка (я тут щаз в основному про жєнщін), ні пройдений шлях і вкладені зусилля, є одне бажання: послати всіх і звалить, бо задовбало.

По-друге, мовна проблема, хоч і існує, але не настільки болюча, як здається. Хоча я тут не можу розписатися за всіх, бо мови мені даються досить легко. Моя мовна адаптація триває і досі. Спершу було все ніпанятна і я говорила тільки англійською, в магазинах в основному прикидалася туристкою і говорила англійською бєз зазрєній совісті. З місцевим населенням уже так сильно туристкою не прикинешся, тому довелося потрошку переходить на мєстну мову 🙂 Я приїхала з абсолютно нульовою німецькою. Знала danke/bitte і з якогось перепугу абсолютно бєзполєзне слово die Hexe. Набір фраз із радянських фільмів про війну в моїй пам”яті був у далекому пасиві, а знамєніте даст іст фантастіш ми з чоловіком обстібали вже давно (єслі вдрух хтось точно знає порнофільм, де цю фразу вживають, киньте посиланням, а то всі свято впевнені, що це звична штука в німецькому порно, але гугл вперто мовчить і стісняється найти цей фільм).

Так вот. Вчила я німецьку з нуля на місцевих курсах, благополучно закінчила А1 і… продовжувала говорити англійською. Тобто я після А1 могла читати вивіски і етикетки на продуктах, могла після третього копняка написати мейл з трьох речень, але не могла говорити, бо мені було страшно і соромно, що моя німецька така ужасна і я роблю стільки помилок.

Попустило мене якось неочікувано, коли в розмові англійською я забула якесь слово англійською, але знала німецькою. Вот після цієї розмови я й перейшла на німецьку, махнувши рукою на те, що граматика щоразу з жахом затуляє вуха, коли я відкриваю рота. Я абсолютно не пишаюся своїми помилками, але перестала їх боятися. В певний момент якось саме прийшло розуміння, коли треба вживати sein, а коли haben в якості допоміжних дієслів, якось стали потрошку завчатися форми артиклів і закінчень іменників (я не вмію вчити табличками, все завчається тільки в процесі), прикметники мені ще досі не завжди піддаються, але головна мета вивчення будь-якої мови досягнута. Я можу сказати практично все, що хочу, мене розуміють і я всіх розумію. часом перепитую, коли зовсім незрозуміло. Мені пощастило, що я живу в регіоні, де панує хох дойч, якби жила в якійсь Баварії, проблем було б значно більше. Людей, які говорять будь-яким діалектом я не розумію взагалі.

Третій момент в будь-якій адаптації, як на мене, зрозуміти, як же функціонує життя навколо тебе. То ість, куди бєчь, якщо шо, в кого питать і шо питать. А, і главне, шо тут можна їсти.

Питання харчування виявилося найлегшим, хоча є люди, які вважають його значно складнішим. Продукти в цілому всюди однакові, але це поки не вдаєшся в деталі. Мені знадобилося трошки часу знайти замінники кільком продуктам, милим моєму серцю чи знайти, де ці оригінальні продукти продаються. Відмінність певних молочних продуктів від початку ставила мене в глухий кут. Тут не продають сметану і зернистий сир в звичному для українців форматі. Вибір круп тут теж значно менший, ніж в Україні, і певні крупи я не бачила в продажу взагалі (бо не дуже й шукала). Звісно, можна піти в якийсь русскій магазін і все купить, включно із соняшниковим насінням (яке тут продається, але тільки як корм для вуличних пташок) та зефіром, але я противник русскіх магазінов (самі знаєте чого).

Ще до відмінностей між У і Н можна віднести те, що в неділю, якщо тобі припекло булочку з родзинками чи огірочків, треба чекати до понеділка – всі магазини в неділю тут зачинені. Якщо вже зовсім пече, можна поїхати на вокзал чи в аеропорт, знайти там продуктовий і купить омріяне. Ідіотичність ситуації пояснювати не треба, еге ж? Да, шоппінг в неділю тут теж доведеться відмінити, бо зачинено взагалі все! Працюють тільки кафе-ресторани, заправки і всякі розважальні заклади.

Із функціонуванням всяких служб і чиновників я розбирался довше. Чоловік деякий час навіть дзвонив за мене, бо я взагалі не розуміла, що і як та кому я маю говорити. Але то ще було в часи, коли я говорила англійською. Зараз я вже дзвоню сама, інколи і за чоловіка можу подзвонити, якщо питання загальне і не вимагає якихось специфічних даних.

Значна різниця (в порівнянні з Україною) в тому, що велика кількість питань вирішується онлайн і поштою. Зустрічі для вирішення питань теж часто можна призначити онлайн, інколи по телефону.

Кілька прикладів, щоб не сильно розводитися.

Якщо тобі треба доїхати з точки А в точку Б громадським транспортом, заходиш на сайт державної компанії, яка займається перевезеннями автобусами, метро і приміськими поїздами, вводиш місто і зупинку відправлення та місто і зупинку прибуття, натискаєш показати варіанти і отримуєш комбінації автобус-метро-приміський поїзд з точним часом прибуття і відправлення. Наприклад, коли я їду з дому в сусіднє місто (в Україні це було б типу: живу у Вишневому, хочу в Бровари), я отримую варіант, як доїхати автобусом від своєї зупинки до станції метро, а там можу пересісти або на метро, або на автобус. Я одразу бачу в якій ціновій категорії мені потрібен квиток і о котрій я буду в пункті призначення. Система інколи не показує всі можливі варіанти, методом проб і помилок можна випадково натрапити на швидший маршрут, але те, що можна знайти хоча б один варіант, як і о котрій доїхати до місця призначення (при цьому тобі покажуть варіанти раніше і пізніше обраного тобою часу) – це надзвичайно полегшує життя. Квиток я можу купити або в автоматі на станції метро (є варіанти штучних квитків і чотириразових, вони трошки дешевші), або в автобусі (тільки штучний). Їздити без квитка в метро – задоволення сумнівної якості, контролери ходять часто, сідають на різних зупинках, штрафують всіх, хто без квитка (40 євро, може, вже й більше зараз). Можна придбати і проїзний, який тут коштує майже як мінімальна місячна зарплата українця. Зате цілий місяць можна без проблем користуватися всіма видами транспорту в межах зони дії проїзного. Да, пунктуальність прибуття автобусів і метро рідко коли дотримується аж прям до секунди, залежно від того, як далеко іде автобус чи поїзд, він може запізнитися і на 5 хвилин, але може прийти і вчасно. Якщо ти не стоїш на зупинці, а тільки підходиш до неї, а твій автобус проїздить повз – треба або бігти, або активно махати руками, тоді є шанс, що на зупинці він таки тормозне. Хоча може і не зупитися 🙂

Якщо тобі треба на прийом до чиновника. Ідеш на сайт установи, знаходиш форму для бронювання часу зустрічі онлайн, вибираєш день і час, вводиш свої дані (ім”я, телефон, мейл), підтверджуєш, можеш роздрукувати собі на згадку. В призначений час приходиш в установу, чекаєш, поки твій номер загориться у віконечку поряд з номером кабінету – ідеш і вирішуєш свої справи. Якщо хочеш в порядку живої черги (не в усіх конторах це вдається, але можна ризикнути і просидіти пару годин, дочекавшись таки свого щастя), можна взяти талончик в автоматі в самій установі. Де я була особисто і отримувала час зустрічі онлайн або прямо на місці: аналоги нашого паспортного столу, центра надання послуг, ДАІ, відділ у справах іноземців.

Є питання, які вирішуються поштою. Це переважно надсилання усіляких форм і реєстраційних документів (на отримання виплат, матеріальної допомоги, відкриття чи перереєстрація фірми, інформування державної установи про зміну адреси проживання тощо). Форму завантажити на сайті і надіслати поштою. Можна попередньо подзвонити і уточнити якісь незрозумілі питання.

Якщо потрібно до лікаря, записатися на прийом треба телефоном, до вузьких спеціалістів черги довші, інколи до них можна потрапити тільки після відвідин родинного терапевта і отримання направлення від нього. У лікаря треба показати картку медичного страхування (у лікаря платити нічого не треба, він просто надішле рахунок у твою страхову компанію). Рецепти в аптеках переважно теж отоварюють без оплат, інколи треба доплатити за якийсь інгредієнт, якщо це суміш ліків і вони не всі покриваються страховкою. До лікарів я особисто ходити не люблю, тому досвіду з їх відвідування в мене, мабуть, найменше. Да, швидку тут викликають тільки у вкрай важких випадках, лікар додому теж не прийде просто так, тому якщо температура чи руку порізав – ідеш до лікаря своїм ходом.

Ще із незвичного: коли відповідаєш на дзвінок телефону, треба називати своє прізвище, а не просто альокать, дехто навіть називає прізвище та ім”я. Ясно шо, коли дзвонять рідні і ти бачиш на екрані, що це лєпша подружка, прізвище ніхто не називає, але на дзвінки з невідомих номерів або на явно ділові дзвінки відповідають: прізвище, а далі вже драсті, шо вам нада.

Тут досить прийняті всякі смол ток і навіть розмови із незнайомими людьми. Просто так: типу яка погода (вона тут або погана, або дуже погана, або навпаки: а ви помітили, яке сьогодні класне сонце, давно вже такого не було – всьо розмова почалася). В метро, на вулиці, на зупинці, в магазині – та всюди – до тебе може посміхнутися і заговорити хтось незнайомий. Чесно, я трошки спершу висаджувалася від таких розмов, мало лі, шо їм від мене нада. Зараз уже активно долучаюся, сама заговорюю дуже рідко. Коли гуляєш десь стежкою за містом, тут є багато таких місць для піших і велосипедних прогулянок, прийнято вітатися до тих, хто іде назустріч. Смол ток, ясєн пень, теж може тут легко трапитися. В магазинах на касі продавці вітаються і прощаються, бажають гарного дня чи вихідних. Ти, ясно шо, у відповідь їм те саме. До водія автобуса теж прийнято вітатися, бо ж заходиш через двері біля нього, не всі таке роблять, але багато хто каже “Хало”, ну а чо, йому приємно, а від тебе шматок не відпаде.

Моє відчуття влитості в суспільство почало приходити тоді, коли я на вулиці стала показувати людям дорогу, якщо я її знала, ясно шо, а також коли я потрошку вивчила номери автобанів, та вже могла сказати: ох, перепрошую за запізнення, на В8 була така довга тянучка через аварію при повороті на … Настрій підіймається неймовірно, коли ти починаєш говорити не тільки мовою, але й вживати всякі місцеві реалії, зрозумілі твоєму співрозмовнику.

Я знаю, що є тисячі речей, які мені досі незрозумілі чи незнайомі в Німеччині, мені знадобляться місяці чи й навіть роки, щоб зрозуміти, сотні деталей, таких звичних місцевим, але щоразу, коли я говорю комусь тут, що я з Україні, і чую у відповідь, а да, Кличко :), я знаю, що про Німеччину я вже знаю більше, ніж вони про мою Україну.

 

Advertisements

знаєте, шо

я тут сьогодні гралася з малим і виявила, що якщо йому сказати піф-піф, це викликає в нього просто напад бурхливого сміху. на пуф-пуф він теж сміється, але вже не так голосно.
от мені цікаво, як діти на якісь звуки реагують. на щось із захватом, на щось байдуже, на всякі парам-тарарам і подібне – мій малюк замовкає, коли заходиться плакати. як у них там в коробочках все влаштовано? і не спитаєш же 😦

матюкаюся

я вже неодноразово тут писала, що мене бісить загальна неграмотність населення. але ще більше мене бісить, коли ця безграмотність перелазить у журналістику, а ще гірше – в книжки. Читати далі

застрєліцца

сьогодні ледь не посивіла від здивування. вот же, блін, як буває, вчисся харашо в школі, правила там всякі учиш, патом вчисся 5 років на філфаці, вроді маєш диплом магістра української філології, і вроді даже шото знаєщ із тієї філології, і даже досить детально знаєш український правопис (шоб він згорів гггг, бо в бурсітєті я його мало не напамнять знала), і тут вдрух всупереч всім нормам і законам нашої милозвучної та калинової мови на тебе зі статті вилазить отаке Читати далі

знов про дитячі книжки

вже другий день в голові крутицця назва однієї книги дитячої. вирішила, що таки треба про неї написати. вона належить до тих книг, які я в дитинстві якось прочитала, але не дуже захопилася, та при цьому щось зачепилося в пам”яті, і навіть пам”ятається краще, ніж ті книги, які читала і перечитувала із захопленням.
Читати далі

пожалітися

знаєте, я всігда дико та істерично регочу, коли читаю перекладені англійською короткі резюмешки до наукових статей. десь у 70% таких перекладів можна надибать такі перли, шо мамадарагая, ніякий промт чи гугл транслейт так не перекладуть, хоча я, може, трошки й перебільшую тут.
Читати далі

я кричу “ура!”

у нас дощить. вроді, по прогнозу погоди сьодня має дощить на більшості території України. і попри всю мою нелюбов до дощу, сьогодні я кричу “ура!” навіть тричі “ура!”, ібо цей дощ символізує кінець літа і прихід осені. ще одне ненависне літо добігло кінця ))))))
Читати далі