жисть у фоточках :)

щось не хочеться писать довго і не по темі. накидаю тут фотографій за останні кілька (хз скільки – я загубилася в часі) місяців.

спробую писати маленькі коментарі до них. частина з фото вже точно постилася у мене на фейсбуці, тому, хто читає мене там, мілль пардон 🙂

Читати далі

Advertisements

і снова здрастуйте

я тут давно не писала, часу все якось і настрою не було.

але зараз у мене поважна причина знов вернуцця і щось тут наваять. многочіслєнні читачі цього півмертвого блогу настоятєльно просять писать про те, як мені в Німеччині. ну шо, сьогодні рівно два тижні як я приземлилася в одному з найбільших аеропортів цієї країни, зійшовши з трапа літака, котрий привіз мене з Парижа. тому свою першу картінко-словесну розповідь про Німеччину я почну фоткою Франції з висоти пташиного польоту 🙂

IMG_20150506_190219

прямо з корабля на бал наступного дня в мене почалися заняття у школі – двомісячний інтенсив німецької. тобто, приземлившись о 8 вечора за місцевим часом, наступного ранку знову о восьмій я вже їхала в школу на перше заняття. тому сильно святкувати мій приліт було ніколи. але трояндочки мені подарували, кстаті, простояли вони майже півтора тижні!

IMG_20150507_070020

так вот, про школу я ще якось писатиму окремо. скажу тут лише, що в мене шикарна группа, мені навіть викладач, по секрету сказала, що очінь і очінь даже класна группа підібралася. зі мною вчаться люди практично з усього світу: Японія, Індія, Пакистан, Грузія, Греція, Іспанія, Марокко, Туніс, Гана. мова спілування в группі переважно англійська, ну і трошки німецької, не без того 🙂

оскільки вихідні настали неочікувано швидко, тобто через два дні після початку занять, то я навіть і пофоткати місто толком не встигла, як мене вже потягли в автопропіг по горам.

але все ж покажу трошки фото того району, де ми живемо. тут дуже красиво і тихо, але при цьому безбожно дорого і інколи по-пенсіонерські скучно 😉

IMG_20150507_143844

це я в перший день ішла зі школи і звернула на сусідню зі своєю вулицю. бачите прапор Німеччини, так вот, це вам не Україна, де на кожному метрі можна побачити національний прапор. німці свій прапор не часто десь публічно вивішують, історичний сором, як мені пояснюють аборигени.

а ось вам майже покроково прохід до Райну. кстаті, в наш район народ спеціально приїздить прогулятися вздовж Райну, бо красіво. у нас під вікнами якраз прогулянкова доріжка і коли ми вечеряємо на балконі, то майже безпомилково можемо визначити, хто місцевий, а хто – турист. туристи завжди задирають голови вгору і роздивляються будинки. я, кстаті, тоже турист, я досі туди йду гуляти і задираю голову 😉

IMG_20150509_132025 IMG_20150509_132112 IMG_20150509_132131 IMG_20150509_132323 IMG_20150509_132432 IMG_20150509_132900 IMG_20150509_133011 IMG_20150509_133809 IMG_20150509_133815

в наступному пості я накидаю фоток, як ми їздили на машині в Айфель – це гірський регіон на заході, в бік Бельгії. не перемикайтесь 🙂

втоми пост

This gallery contains 24 photos.

я тут тіпа зараз у Німеччині. пізнаю жисть бюргєрів 😉 чогось подумала, що треба трошки написать хаотичних впєчатлєній. ну перш за все, в силу того, що я тут зовсім не довго, то встигаю виконати десь відсотків 80 із запланованого. уже харашо. по-друге, мене діко пре, що тут всі говорять англійською. ну вот буквально всі і … Читати далі

життя летить

кілька днів тому моєму блогу виповнилося 7 років.

ось так все починалося

https://shybloom.wordpress.com/2007/12/21/%D0%BF%D0%BE%D1%87%D0%B8%D0%BD%D0%B0%D1%8E-%D0%B2%D0%B6%D0%B5-%D0%B2%D0%BA%D0%BE%D1%82%D1%80%D0%B5/

за ці сім років в моєму житті було до біса приємних подій, які тією чи іншою мірою відбилися в постах у цьому блозі.

я закінчила універ, змінила кілька місць роботи, закохувалася, виходила заміж, розлучалася, народила дитину. кілька разів заново починала вірити в себе, розчаровувалася в собі й оточуючих і знов до нестями в них закохувалася, я слухала різну музику, тестувала різну каву, кинула палити, навчилася пекти хліб, врешті повернулася до своєї оптимальної ваги, відчула, що я сексуальна, нарешті повірила в свою неповторність і з певного часу точно знаю, що все буде добре.

дякую тим, хто був ці сім років разом зі мною, кого доля подарувала мені за ці сім років, і тим, з ким мене доля розвела. дякую вам за досвід, відчуття, слова і погляди, які ви мені дарували 🙂

вечір, коли стаються дива

зазвичай такий вечір трапляється на Новий Рік або Різдво, але цього разу мені не хотілося чекати, або точніше – доля не дала мені такої можливості – до мене завітав чарівник і запропонував випити келих червоного вина… я п”ю вже третій келих, мені добре і тепло, особливо на душі, і мені дуже радісно від того, що в цьому стрімкому і страшному світі дива ще досі трапляються. дякую за цей вечір і за вміння вгадувати мене

Читати далі

малючку – рік

якось непомітно проминув рік, як у мене народився син. це була епохальна подія, ніде правди діти. але життя з його появою стало зовсім не таким, як я уявляла. часу, звісно, він забирає дофіга. але, попри те, що мама мене лякала всякими ужастями, все зовсім не так страшно. в мене вистачає часу і на себе кохану, і на роботу, і на дорогих мені людей… правда, не стільки, скільки я хочу, але…  Читати далі

короткий радісний пост

карочє, я вже сьодня декому фасталась, ще тут нада. малий сьодня типу ходив. ну як ходив, тримаю його попід ручки і він маленькими несміливими кроками дибає вперльод. перший раз дибнув кроків із 10. потім кілька разів по п”ять, а ввечері продибав кроків із дванадцять до бабусі.
я тішуся страшенно. ще він плескає дуже впевнено у долоньки, і сам, і якщо попросити. а от махати ручкою на прощання ніяк не навчимо. ще, певно, ранувато 🙂