я тут давно не писала, часу все якось і настрою не було.
але зараз у мене поважна причина знов вернуцця і щось тут наваять. многочіслєнні читачі цього півмертвого блогу настоятєльно просять писать про те, як мені в Німеччині. ну шо, сьогодні рівно два тижні як я приземлилася в одному з найбільших аеропортів цієї країни, зійшовши з трапа літака, котрий привіз мене з Парижа. тому свою першу картінко-словесну розповідь про Німеччину я почну фоткою Франції з висоти пташиного польоту 🙂

прямо з корабля на бал наступного дня в мене почалися заняття у школі – двомісячний інтенсив німецької. тобто, приземлившись о 8 вечора за місцевим часом, наступного ранку знову о восьмій я вже їхала в школу на перше заняття. тому сильно святкувати мій приліт було ніколи. але трояндочки мені подарували, кстаті, простояли вони майже півтора тижні!

так вот, про школу я ще якось писатиму окремо. скажу тут лише, що в мене шикарна группа, мені навіть викладач, по секрету сказала, що очінь і очінь даже класна группа підібралася. зі мною вчаться люди практично з усього світу: Японія, Індія, Пакистан, Грузія, Греція, Іспанія, Марокко, Туніс, Гана. мова спілування в группі переважно англійська, ну і трошки німецької, не без того 🙂
оскільки вихідні настали неочікувано швидко, тобто через два дні після початку занять, то я навіть і пофоткати місто толком не встигла, як мене вже потягли в автопропіг по горам.
але все ж покажу трошки фото того району, де ми живемо. тут дуже красиво і тихо, але при цьому безбожно дорого і інколи по-пенсіонерські скучно 😉

це я в перший день ішла зі школи і звернула на сусідню зі своєю вулицю. бачите прапор Німеччини, так вот, це вам не Україна, де на кожному метрі можна побачити національний прапор. німці свій прапор не часто десь публічно вивішують, історичний сором, як мені пояснюють аборигени.
а ось вам майже покроково прохід до Райну. кстаті, в наш район народ спеціально приїздить прогулятися вздовж Райну, бо красіво. у нас під вікнами якраз прогулянкова доріжка і коли ми вечеряємо на балконі, то майже безпомилково можемо визначити, хто місцевий, а хто – турист. туристи завжди задирають голови вгору і роздивляються будинки. я, кстаті, тоже турист, я досі туди йду гуляти і задираю голову 😉

в наступному пості я накидаю фоток, як ми їздили на машині в Айфель – це гірський регіон на заході, в бік Бельгії. не перемикайтесь 🙂