із сьогоднішнього прекрасного

тихенько пруся від щастя, що в мене вийшли досить вдалими дві маленькі спроби перекладу чогось незвичного для мене.
катіктік внєзапно обрадувала чудовою пропозицією.
найшлася отака от музичка мілєнька, саме для роботи.

карочє, дєнь прожит нє зря. ура!

Advertisements

труднасті пєрєвода

я задля розваги сібя любімой перекладаю одну книжку дитячу. я уже писала про це, здається. книжка написана більше ста років тому, але досі актуальна в англомовному світі. ясно шо за сто з гаком років англійська мова змінилася, як і багато реалій, але сам текст зрозумілий, і всякі труднощі хоч і трапляються, але не часто. а для всяких труднощів у мене єсть прекрасний друг-англієць, який завжди підкаже, що там і як. він мені допомагає іще з одним перекладацьким проектом, але поки цей останній проект ще сирий, я про нього не розповідатиму тут, щоб не наврочити 🙂
так вот, сьогодні кинула йому неперекладну фразу, а він вперше не зміг мені допомогти. сказав, що ймовірно отак (я, до речі, сама без нього саме цю ймовірність теж припустила, але мене мучила совість, що це тільки ймовірність, а не точний переклад), але він не впевнений. і буде питати батька, щоб той роз”яснив, що до чого. оце сиджу й думаю, як же прекрасно, коли є до кого пристати з усякімі глупими питаннями і отримати на них умні відповіді 🙂 спасіба вам, ті, хто мені ці умні відповіді надає 🙂

написалося

дівчинко з розбитим серцем,
що ти знаєш у цьому житті?
поцілунки невмілі,
обійми нещирі,
незахищений секс
і п”ять сортів віскі,
в якості найкращих ліків
від болю й нудьги.

твій дзвінок,
мов розпачливий крик дитини:
заберіть в мене світ,
заберіть мене в світу, –
тут страшно,
тут темно,
і темрява повна пітьми.

я, далебі, не лікар,
і зовсім не мама,
і вже точно не пляшка текіли,
щоб лікувати твій біль,
і тримати надщерблене серце
у теплій руці.

моя дівчинко,
я не вмію, та навіть якби і знала,
я б не стала тебе рятувати,
це надто мало,
тобі просто треба
навчитись любити
себе у собі самій.

написалося

ти пішов
і по собі так нічого і не залишив,
тільки тишу, розірвану навпіл
твоїм останнім на вухо “babe”.
що мені тепер із цим всім робити?
з твоїм шаликом,
двома квитками,
двома ковтками
коли-лайт і кави латте?
що тепер: напитися і забути?
стати кращою, стрункішою, злішою?
чи не робити нічого?
а як же твоє тихе на вушко “babe”?
як тепер прокидатися зранку?
і за яким часом?
моїм, твоїм, нашим?
звідки мені тепер брати
сили на посмішку,
гроші на таксі,
слова для вдячності
за твоє напівпошепки сказане,
смсками сотні разів прописане…
чорт, ну навіщо ти так зі мною, babe!

написалося

вона відкине волосся з лоба,
затягнеться димом
і погляне трошки здивовано:
ну що там у тебе, заради бога?

власне, нічого, знаєш,
у порівнянні з дитячими смертями у Конго,
у мене все просто perfect
і не сталося нічого такого.

написалося

дівчинка-фестиваль
жила на вулиці Карнавальній
щоранку пила зелений чай
рівно о восьмій
з трьома шматочками цукру.

дівчинка-фестиваль
ніколи ніде не працювала
гроші знімала із картки
рівно о другій
в найближчому Приват-банку.

дівчинці-фестиваль
все було глибоко пофіг і фіолетово
поки вона не закохалася
рівно о дев”ятій
в хлопчика з вулиці Суїцидальної.

емоційно-почуттєва мура

другий день дискутуємо щодо назви поетичних читань. в назві має фігурувати слово “емоція”. я скоро сама стану адна сплашная емоція )))
сьогодні ввечері в нас, слава богам, дедлайн по визначенню назви. інакше я б двинулась мазгами ))
вчора з мамою за ланчем ухлопали пляшку італійського ігристого вина. цілком пристойне. але Muscat Massimo Visconti мені якось більше сподобався. да, ми, кстаті, святкували весну ))) і пили за те, щоб я перестала грустіть. грустіть я майже перестала. тепер в мене якийсь підірваний стан захоплення всім і вся. принаймні, таку себе я більше люблю ))
я вирішила устаканити якось свої самостійні заняття. а то купа наплановано, але геть не розкладене по поличках. тепер, коли все розплановую, то розумію, що надто багато я хочу втіснуть в одиницю часу. при цьому, я ще геть не знаю, як мені бути з усілякими тусовками і зустрічами з друзями. в мою струнку концепцію самоосвіти та самовдосконалення це чогось не вписується за браком часу.
катіктік, я знаю, що ти читаєш цю муру. пішли десь кави бахнем із пересувної кав”ярні. а? а то я за тобою скучила.
пісня березня місяця. заслухана вже до німагу, але все одно подобається.

уявляй мене

уявляй мене різною:
хочеш покірною,
хочеш грізною,
хочеш прекрасною,
можеш потворною,
з чорним шаликом,
у синьому светрі з теплої вовни,
у довгій спідниці,
мереживній блузці,
і на підборах –
семи сантиметрів заввишки
(плюс два до моєї стрункості),
з червоним лаком на довгих нігтях,
і шлейф парфумів
нехай обернеться тобі високим тиском.
уявляй мене при денному світлі,
у світлі лампи, свічки, опівночі,
байдуже де, з ким і якою.
єдина умова: не поруч з тобою

кабмек у минуле

коли я проживаю такі вечори, як сьогодні, то я розумію, що життя варте навіть години такого життя. а коли такі години тривають і тривають, і люди навколо настільки твої, що просто захлинаєшся емоціями, і не вистачає часу, щоб їх висловити… і хочеться, що завтра це продовжилося. і знову читати вірші на кухні до пізньої ночі, і згадувати, як кілька років тому М.Л. на цій же кухні співав мені під гітару, і тоді було таке ж відчуття насиченості життя.