Мамське

ділюся останнім, інколи смішним про малого.

були на відпочинку в Барселоні, їсть йогурт, заляпався, кажу:

– ти свинка Пеппа в квадраті

– нє

-тоді в кубі

– нє, я свинка Пеппа в Барселоні

 

дітя досить толково і багатослівно говорить двома мовами, при чому з чужими однаково соромиться говорити обома, але після звикання, говорить все і одразу

 

виділяє для себе людей, з якими йому приємно. Цим людям сам дає руку, намагається привернути до себе увагу, сам до них посміхається і заговорю, з переважною більшістю людей тримається на сором’язливій відстані. Чим дужче до нього намагаються солодкаво підмазатися, тим сильніше він відсторонюється

 

досить рідко погоджується щось “дитяче” робити на чиєсь прохання, коли до того немає в нього самого інтересу. Всі ці штучки типу розкажи віршик, заспівай, покажи і походи на вухах тупо ігнорується і дитина вдає, що не чує або просто йде геть.

 

Є страшенна жага допомагати своїм, хай то натиснути кнопку чи принести якусь річ. При цьому інколи в бажанні допомогти вносить більше хаосу, якби із допомогою не ліз, бо хоче часто все зробити одразу і швидко, від того речі падають, кнопки ламаються 🙂

 

абсолютно незрозуміло боїться душу чи будь-якої падаючої на голову води, а також великих об’ємів води (море, глибокий басейн), але практично не має страху перед висотою і не розуміє, що, впавши, боляче вдариться, хоча падав не раз.

 

дуже філософськи ставиться до болю і подряпин, часто не плаче або плаче трошки, більше показово. Жаліти може тільки мама, від інших людей не приймає дмухання і погладжування по забитому місцю

 

розуміє, що за погану поведінку буває покарання, але інколи так хочеться повередувати, що забуває про все на світі, хоча переважно до нього можна достукатися навіть на початку істерики і зупинити плач.

image.jpeg

Advertisements

щасливого дня народження мені :)

Значіцца так, в цілому з минулого року вроді как нічо не змінилося, і водночас, змінилося багато. Тобто досі два пункти звичного підбиття підсумків лишаються незмінними, через те, що можна пройти, але в мене цього ще не було, лишилося тільки злітати в космос та спробувати важкі наркотики ))))

А тепер традиційно за звичними пунктами підбиття підсумків 🙂

знайомство року: ну ета вот, було 🙂 . дуже приємне. триває. не менш приємно.

подія року: собсно знайомство і є подією.

розчарування року: українська судова система.

щастя року: ох, тут було останнім часом стільки щастя, що я навіть коливаюся, якій події віддати пальму першості. мабуть той момент, коли я зрозуміла, що в мене є людина, якій я можу довіряти більше, ніж собі.

придбання року: лептоп однозначно.

подорож року: Київ останнього вікенду. це була прекрасна подорож, яка стільки відкрила мені про мене і подарувала нових відчуттів, що ммммм. ну і принагідно дякую Віці за приємні пару годин і чудовезну розмову.

музика року: Roisin Murphy.  одна її пісня, на якій я досі залипаю. але в цілому музика року – це лаунж.

книга року: а хз, щось я мало цього року читала 😉

прикраса року: підвіска зі срібла у формі кількох витончених пір”їнок.

місце року: кафе Домінік.

фільм року: La Fidélité – бомбезна стрічка із Софі Марсо.

комплімент року: дуже приватний, але від того не менш теплий.

людина року: мій син.

я за цей рік: як і минулого року робила комусь боляче, а комусь дуже приємно, сварилася, мирилася, просила вибачення й вибачала, ображала й ображалася, танцювала й стрибала від щастя, плакала від безвиході, сміялася й посміхалася, не виконувала якісь обіцянки, забувала, що мені вже не 15 і з певного часу я була і є просто перманентно щасливою.

малючку – рік

якось непомітно проминув рік, як у мене народився син. це була епохальна подія, ніде правди діти. але життя з його появою стало зовсім не таким, як я уявляла. часу, звісно, він забирає дофіга. але, попри те, що мама мене лякала всякими ужастями, все зовсім не так страшно. в мене вистачає часу і на себе кохану, і на роботу, і на дорогих мені людей… правда, не стільки, скільки я хочу, але…  Читати далі

как ні странно – пра кіно :)

я тут інколи вночі забиваю на роботу, і поки малий не дуже міцно заснув і його час від часу треба погойдувати, я дивлюся кіно. життя дедалі змушує обирати: або сон, або робота, або щось подивитися/почитати, або поговорити із кимось приємним у чаті. ну а шо ще вночі робити?

суміщати не виходить. а жаль. вдень весь час забирає малий, бо він вже бігає будь здоров. і відволікатися від нього ніззя, бо он вчора на секунду відвела очі – і він вже гепнувся писком об каменюку – не трагічно, але боляче.

так вот, про кіно. Читати далі

літо буде

щоб не буть геть банальною власне цю пісню півнів, назву якої я винесла в назву посту, я постить тут не буду. всі ж її чули, а дехто, я того певна, ще й стрибав під неї не раз на концертах.
Читати далі

короткий радісний пост

карочє, я вже сьодня декому фасталась, ще тут нада. малий сьодня типу ходив. ну як ходив, тримаю його попід ручки і він маленькими несміливими кроками дибає вперльод. перший раз дибнув кроків із 10. потім кілька разів по п”ять, а ввечері продибав кроків із дванадцять до бабусі.
я тішуся страшенно. ще він плескає дуже впевнено у долоньки, і сам, і якщо попросити. а от махати ручкою на прощання ніяк не навчимо. ще, певно, ранувато 🙂

мамське. всяке

чогось хочеться писати всякі штуки про малого. і дотичне до цього.
так вот. я странна мама, мабуть. я не хочу і не використовую певні “блага” цивілізації, бо вважаю, що вони шкодять дитині або не приносять їй користі.
Читати далі

знаєте, шо

я тут сьогодні гралася з малим і виявила, що якщо йому сказати піф-піф, це викликає в нього просто напад бурхливого сміху. на пуф-пуф він теж сміється, але вже не так голосно.
от мені цікаво, як діти на якісь звуки реагують. на щось із захватом, на щось байдуже, на всякі парам-тарарам і подібне – мій малюк замовкає, коли заходиться плакати. як у них там в коробочках все влаштовано? і не спитаєш же 😦