хто про що, а я знов про мову :)

років із десять тому я вперше прочитала 99 франків колись діколюбімого мною фредеріка жанмішелєвіча в оригіналі, себто французькою. і була дуже подивована тим, скільки в його мові англіцизмів. ну, я тоді була молода-зільона, філологію ще не вивчала, про запозичення та забрудення кришталевого джерела мови чужизмами ще майже не чула, то просто собі подивувалася і всьо. власне, надмір англіцизмів я встановити не могла, бо ж не знала межі, скажімо, до якої кількість запозиченої лексики з англійської мови у французькій слід вважати нормою, а що вже є надміром. але оскільки в школі мене вчили досить таки класичній французькій, то мені здалося, що запозичень з англійської в його мові забагато. це була преамбула, а тепер – амбула, як казав не помню вже хто 🙂
Читати далі

Advertisements

літня насолода

хотіла написати прохолода, але вона лишається тільки в мріях.
але навіть у таку спеку можна насолоджуватися багато чим. наприклад?
коли виходиш опівдні на вулицю, щойно проминувши зал молочного відділу, де завжди холодно від поличок, на яких стоять масло та сири, то відчуваєш себе перші кілька секунд прибульцем з іншої планети.
коли мужа дарує букет троянд, вкритих крапельками дощу, який щойно-щойно впав на нашу перепалену сонцем землю, то відчуваєш себе на кілька секунд принцесою з казки, а потім на більшу кількість секунд просто всміхієшся від задоволення цим спонтанним подарунком.
коли починаєш розумом усвідомлювати, що ти чогось навчаєшся нового, то відчуваєш себе на кілька секунд геніальною, а наступні кілька секунд думаєш, що до генія ще йти та йти 🙂
коли друзі якось неочівувано пишуть щось приємне в смс чи в онлайні, то стає ясно, що все наше життя складається із отаких кількасекундних спалахів щастя й піднесення.

просто поляля

от буває інколи, що мені нічого не хочеться писати. ну савсєм. а інколи хочеться і хоч ти вмри. ну і напишу. а ви читайте.
я тут подумала. а це всі айтішники (ну, комп”ютерники/програмісти/чи як вас там – коротше, ви зрозуміли) люблять більше класичну музику, ніж якісь завороти? принаймні, шансон ніхто з таких людей не слухає, нє? сподіваюся, що мужа не приб”є мене за таку крамольну думку, що, мовляв, люди його “образа мишлєнія” можуть слухати “шарік, я, как і ти бил на цєпі” чисто добровільно, а не в порядку катування в маршрутці.
да, а іще в мене вапроз. сірьозний. дуже. а ніхто не хоче відкрити мені тайну свого бюджету й сказати, скільки в його чи її сім”ї витрачається на місяць на їжу. от саме на те, що ви купуєте продукти, а потім вдома з них щось готуєте. витрати на каву, булочку по дорозі на роботу, перекуси на роботі й прочая, будь ласка, не враховуйте сюди. суто те, що ви витрачаєте на продукти, з яких щось готуєте вдома. мені треба. дуже. пізніше розкажу, нашо. ми, наприклад, з чоловіком витрачаємо десь 500 гривень на місяць. при цьому я одразу зазначу, що м”ясо ми не їмо на перше, друге і десерт, і делікатеси, типу ананасів у шампанському теж не вживаємо.
ага, і останнє. я хотіла вам показати нашого хомячка.

смішні створіння

я тут про людей. і про себе теж.
якийсь розумник, я просто забула, хто саме, колись казав, що на роботі, навіть якщо ти спілкуєшся з колегою як професіонал з професіоналом, не варто зловживати термінами, професійною лексикою, сленгом (професійним – знову ж таки) тощо, а краще спілкуватися просто й зрозуміло, навіть тоді, коли твоє непросто і незрозуміло все одно зрозуміють.
в мене така манера (говорити просто і зрозуміло) якось виробилася сама собою (хоча я інколи можу заради невідомо чого – понтів/жарту/просто так – почати сипати вумними словами). я не люблю казати щось типу “елімінування прономінативу” і не люблю читати такі конструкції навіть в наукових текстах. зазвичай можна все сказати за допомогою українських відповідників (хоча, як казав один мій знайомий, принтер, він і в Африці принтер, а не пристрій для друку текстів на папері фарбою ггг).
але інколи я люблю надто розумні фрази, які не розумію, але вони чогось гріють душу усвідомленням того, що людина, яка сказала цю вумну фразу знає, що вона сказала 🙂

образ vs образ

може, хтось пам”ятає, як я вивішувала у себе в блозі 5 фото чоловіків, які мені найбільше подобаються. хто не пам”ятає, може пригадати 🙂
так от, там написано, що це не любов як до ідолів чи ідеалів, а просто вони мені подобаються. ну як картинки красиві. не більше. піти на каву чи гуляти з ним я навряд би схотіла. виключно як піар-хід хіба що 😉
і як не дивно в реальному житті мене тягне на зовсім інших чоловіків. конкретніше на лисих і з великими сумними очима 🙂 про очі, правда, не скажу, але от оволосьонниє таваріщі в мене викликають значно рідше метеликів у животі.
чо я це пишу? та просто одна подруга в себе в блозі рахувала кількість чоловіків та мобільних телефонів, що були в неї в житті (рахунок 4:2, здається, на користь телефонів). а я вирішила порахувати чоловіків за зовнішністю. вийшло 3:1 на користь харизматичних лисих панів 🙂
з.і. хто бачив фото мого колишнього, то вам і пояснювати нічо не треба, правда? 😉