осінь

сьогодні гуляли Полтавою з однією дівчинкою з того класу, де я практику проходжу. гарна така дівчинка. смішна. 15 років. наївна. катається на скейті, носить зачіску, що волосся закриває півобличчя. коротше, нормальний сучасний підліток.

блукали з нею крамницями, пили каву в Материку, фоткали якихось пташок, схожих на ворон (тільки вони чомусь були сіро-чорні) біля Краєзнавчого, собаку прикольного в Корпусному парку, панораму Хрестовоздвиженського біля альтанки, собор і дзвіницю на Соборному майдані, їли піцу у Віва-піца біля мого уні, фоткали келих мартіні (мартіні пила я – не тре мене звинувачувати в споюванні неповнолітніх;) ), потім слухали музтку в Студентському парку.

і от я by Даша Назарова

Advertisements

школа як лакмусовий папірець суспільства

у мене практика в 11 класі. мені не страшно, мене просто підкидає від переляку. нація деградує. діти не вчать майже нічого. про не читають я мовчу. вони просто не хочуть вчитися. їх не цікавить ні фізика, ні алгебра, ні біологія, ні історія, ні мови.

на уроках з усього класу працює хіба троє-четверо учнів. решта постійно перепитують завдання, які почули і зрозуміли, але не хочуть виконувати, пишуть смс та перемовляються.

вони всі гарно вдягнені, з дорогими мобільними телефонами. їх забезпечують батьки матеріально, але не духовно. при слові чумак в них одна асоціація – чувак, при згадці когось із письменників, в них на обличчях з”являється вираз меленхолійної задуми.

шостий клас минулого року мене більше тішив. там хоч було трохи людяності.

діти

мої діти, тобто діти  того класу, де я практику проходжу, сьогодні весь урок ходили на вухах, але я не зупиняла – урок вони проводити не заважали, відповідали, щось вигадували. але отримала втик від вчительки – ти їх дуже розбалувала, бо не треба відволікатися від теми.

а відволікалися ми на досить цікаву річ. під час обговорення одного організаційного моменту хтось з дітей ляпнув слово “сабвуфер”. якось це слово зачепилося, і весь урок вони його повторювали. питаю в них, ви хоч знаєте, що слово значить. кажуть – ні. я їм даю завдання: знайдіть українське значення слова, скажіть мені, а тоді вже ляпайте. тож вони в мене весь урок і галділи: а ви самі знаєте, що воно значить? а які перша і остання літери слова-перекладу? а як пишеться англійською? і т п. десь на середині уроку один хлопець десь знайшов значення префікса “саб-“, всі загалділи ще дужче: ну, скажіть, ми ж половину слова вже знаємо.

ніц я їм не сказала, звісно, тепер чекаю, що вони мені завтра скажуть 🙂 сподіваюсь, що оця гра (а я з ними на кожному уроці знаходжу якусь маленьку проблемку, і до наступного уроку вони мені її розв”язують) дасть їм більше, ніж буденне і трохи нуднувате вивчення матеріалу за методичками та посібниками.