master’s degree

well, today I had presented thesis of my graduated research. it was like the last exam. no exams any more 😀
the State Examination Commission official announced that now I have master’s degree as a teacher of Ukrainian Language and Ukrainian Literature.
feeling happy but not so much as I could be ))) anyway. everything finished with university.

Advertisements

початок того, що так і не було закінчено

я не знаю, чи добре те, що я відновлюю стосунки з моїм колишнім. всі мої друзі, хто знає історію наших стосунків, в один голос кричать, що це чистої води божевілля. але я не хочу слухати їх. так само, як і батьків. я слухаю себе і чую, що відновлювати стосунки варто. принаймні, щоб розібратися, чи була я в чомусь неправа. припинити стосунки завжди можна знову.

ті місяці, що ми прожили нарізно, не чуючи голосів одне одного, не спілкуючись зовсім, були не найкращими місяцями мого життя. але я змогла жити без нього і це вже добре. я навіть сміялася і раділа життю, хоча був час, коли я навіть уявити не могла, яким може бути моє життя без Пола.

ми обоє з ним не знаємо, чого хочемо. ми обоє тягнемося одне до одного і не можемо бути нарізно.

я не буду більше обіяцти собі, що ці стосунки назавжди, бо завжди не існує. я не буду більше так безоглядно кидатися в любов. я більше не буду грати своїми почуттями. пальці більше не тремтять, коли я пишу щось йому, і голос не переривається, коли ми спілкуємося телефоном. обпалені крила вже ніколи не стануть такими, якими були до розриву.

але я і зараз можу сказати, що кохаю його

upd: як виявилося: те, що було розбито назад не склеїти. і навіть намагатися не тре, хоч я й спробувала, та все марно. краще було й не пробувати. таке.

боляче

я знала, що буває боляче, знаю, бо було. але чомусь думала, що з ним боляче не буде. певне, я помилялась. і зараз я просто плачу. плачу, бо мрії, які він сам же й посіяв та збудував, руйнуються. руйнуються такими холодними словами. чорними літерами у віконечках скайпу під пісні Morrissey. ми обоє руйнуємо це. ми обоє не хочемо, але руйнуємо. наче діти, що збудували дім з піску, а потім щосили гатять по ньому смішними пластмасовими лопатками. але діти збудують новий дім, коли вийдуть завтра гуляти. а ми просто пам”ятатимемо, що зруйнували дуже крихке щастя. своїми руками. і потім нам снитимуться дні разом, снитимуться, коли ми спатимемо в ліжку поруч з іншими людьми. і ніхто з нас не буде винен у тому, що сталося. ми самі все зруйнували.