село і люди

вигреблося я сьогодні з мужою та подружкою пограти в більярд. нє, я грати не вмію. то вони мене сьогодні вдвох вчили 🙂 я навіть дві кульки, які треба й куди треба закотила, да. мужа з подружкою грають нормально. то в них зараз рейди Полтавою по різних місцях з метою поганяти кульки.
але я не про це. я про сервіс на грьобаний у таких закладах. минулого тижня були в спорт-барі Стадіон. ціни нормальні більш-менш, де і що в них там випити чи поїсти можна я не зрозуміла. дітей нема 🙂 публіка більш-менш, тільки от постійні відвідувачі люблять мало не на повен голос обговорювати, як хто грає і вставляти свої коментарі. я цього якось не люблю. тому мені там не сподобалося 🙂
але сьогодні ми сходили в Турбіну. то я навіть якось полюбила Стадіон після цього. по-перше, в Турбіні бігають діти, бо там крім більярду та боулінгу є ще й всякі ігрові автомати та подібні іграшки. крім того там надвисокі для Полтави ціни на напої в барі. я собі скромно взяла Nestea, то довелося викласти 14 грн, хоча в магазині ця пляшечка коштує чи 5 чи 6 грн. ну ок, я згодна платити гроші, навіть такі, якби мене обслуговували нормально. але ж. якого, даруйте, біса, я маю стояти 10 хвилин та дивитися, як бармен чавить із соломинки краплями якусь бурду, щоб зробити коктейль, в той час як дівчина, яка на касі “приймає тільки гроші за покупку”. блін, я даю гроші, беру пляшку й звалюю з бару. нє, ніфіга. треба дочекатися, поки бармен начавить цих крапельок, потім дістане з холодильника мені пляшку, дасть чисту склянку та виб”є чек. і тільки після цього я віддаю мамзельці гроші й можу йти пити свій охолоджений чай. ррррр. до того ж у Турбіні вартість гри набагато вища, ніж у Стадіоні. єдиний плюс – прикольне оформлення залу. але мені так і не дійшло, якого якісь монтери чи як їх там вішали на стіну черговий банер в час, коли в залі повно відвідувачів. зранку, до відкриття цього зробити не можна? тим більше, що відкриваються вони об 11.
наступного разу треба йти ще кудись та шукати нарешті те місце, де мене все влаштовуватиме 🙂

Advertisements

гра

життя – це гра, хто б там що не говорив. ми всі граємо в життя, з життям і з тими людьми, які нам трапляються у цьому житті.

раніше єдиним правилом для мене було: У цю гру не можна виграти, лише граючи в неї.

тепер додалося іще одне правило: Граючи, треба вміти вчасно зупинитися.

ще трохи про дітей

мої діти сьогодні звітувалися мені, що ж таке сабвуфер 🙂

вчителька англійської сказала їм, що це взагалі то так і перекладається українською – сабвуфер, але якщо вже вашій вчительці мови (це мені тобто) вже так хочеться українській відповідник слова, то вона пропонує “підсилювач”. хі хі. діти з таким чеканням дивилися на мене сьогодні: ну от, що ви на це скажете, що просто не було сил мучити їх далі.

хвилини три уроку ми витратили на морфологічний аналіз цього слова. коли я пояснила, що можна зробити “прямий переклад” слова, розклавши його на корінь і префікс та перекласти як “підвивач”, вони були в захваті. тепер в них нова гра, вони шукають складні слова в англійській та намагаються їх перекладати.

їхній класний керівник сказала мені сьогодні, що вони їй заявили: наша нова вчителька мови крутіша за нашу “англічанку”. гггггг. не хочу підривати нічий вчительський авторитет, але приємно, що діти за кілька тижнів захопилися якимись новими ідеями від мене.