онлайнове 2

найкошмарніше для мене в розмовах в онлайні, що не можна взяти й обійняти того, з ким спілкуєшся, просто зараз, тому що він/вона сказав/ла щось дуже класне/приємне/веселе.
найкраще, що завжди можна тикнуть носом в те, що таки щось було сказане. інколи корисно тикнути в це сказане саме себе ))

Advertisements

онлайнове

“The Internet should teach us to appreciate reality and our senses” (С)
Згодні?
я – так. на 200%. реальність, справді, цінується більше, коли знаєш, що таке онлайн. після онлайну обійми тепліші, відчуття людини глибше, розуміння, що це реальність, таки реальність надає крила.
але разом з тим, в онлайні можна сховатися, зникнути, не прощаючись, піти назавжди з чийогось життя.
після онлайну буває багато щастя. а буває відчуття, що навіть те, що було після, трошки ілюзорне.

в продовження попереднього запису

я люблю розумних людей, да. я божеволію від тих, з ким можна спілкуватися про будь-що годинами й не відчувати, як летить час. за мої 25 (пачті) років мені щастило на таких людей. за ті, не знаю, скільки років, активного спілкування з людством, в мене було достатньо таких людей, деякі з них лишаються в моєму житті й досі.
першою такою людиною був і лишається мій батько. я просто схиляюся перед ним, бо для мене він завжди був неймовірним співрозмовником. з роками я відкриваю в ньому все нові й нові грані, все краще розумію його та його спосіб мислення. з дитинства я розумію його з півслова, я домислюю його недоказані фрази з точністю до 99%. ми різні в поглядах на багато речей, але від того спілкування стає тільки цікавішим. його поради дуже рідко переростають в накази, хоча довгий час я сприймала їх як пряму вказівку до дії. з ним важко спілкуватися, якщо не розуміти, що він великою мірою цинічний. з ним просто неможливо спілкуватися, якщо не розуміти, що він мислить скоріше глобально, аніж предметно. його твердження, це не накази, а вказівка напрямку руху до.
крім того, в мене є один друг, з яким ми можемо триндіти про все (переважно, про книги, людські стосунки та наші враження від усього: побачено, почутого, відчутого, намріяного). годинні чати з ним – це моє відчуття впевненості в тому, що я вумна дівчинка ))).
в мене є ще один друг, з яким ми останнім часом стали спілкуватися зовсім мало. з якихось незрозумілих причин. але я досі бережу згадки про ті часи, коли наше спілкування приносило мені радість й відчуття заповненості себе по вінця.
крім того, в моєму житті була бальшая любовь, з яким ми спілкувалися практично щодня по кілька годин в чатах, а при зустрічах не могли наговоритися, бо часу було надто мало, а несказаного лишалося так багато. в спілкуванні з ним до того ж багато важили жести, міміка й доторки. це важко пояснити, але я переконалася, що доторки часто важать більше за десятки слів. почуття єднання з людиною важко буває передати вербально. а доторком можна сказати стільки…
ще в мене є колега, ми з ним, звісно, спілкуємося, не так вже й часто, але ми з ним “на одній хвилі” сприйняття світу. я колись намагалася його звабити (це було десь із місяць тому), а потім я сама злякалася того, що можу втратити прекрасного співрозмовника й друга. коротше, зваблення було зупинено з його подачі, бо, здається, в нього були ті ж самі вудчуття.
з чоловіками-співрозмовниками на цьому треба закінчувати )))
одна з моїх подруг, попри те, що вона мене на 2 роки молодша й дуже полюбляє порівнювати, що я казала два роки тому, коли була в її віці, завжди заворожувала мене тим, що з нею можна говорити про всіляке жіноче, яке якось непомітно перетворюється на щось надто життєве, дуже близьке й зрозуміле нам обом. мабуть, тільки з нею та іще однією моєю подругою, я можу бути повністю відвертою та не боятися розповісти, що я відчуваю, не боюся виглядати смішною, божевільною, різкою.
друга моя подруга, з якою я не боюся бути відвертою, вже не один рік вислуховує мої сердечні проблеми, і часто її поради йдуть в розріз з моїми уявленнями. але в більшості випадків вона виявляється права, навіть тоді, коли я до неї не прислухаюся. з цією панянкою ми можемо кілька годин говорити про такі дріб”язкові речі, які іншим людям видаються повним брєдом, але саме такі балачки для нас обох і становлять чи не найбільшу цінність. говорити весь час тільки про серйозне інколи набридає )))
блог – це теж варіант поговорити. поговорити в нікуди. деякі пости когось змушують писати коментар, так починається говоріння не в нікуди ))) деякі записи лишаються просто для мене, як віхи того, що я хотіла сказати. але так і не знайшла когось, хто б захотів підтримати розмову.

банальності

як виявилося, я в житті не люблю не дві речі (неамібіційність та тупість), а ще й банальності 🙂
це мислі вголос після тижня зависання в чатах.
і пісенька – саундтрек тижня відпустки, що добігає кінця