inside a woman’s brain

як кожна порядна дівчина я вмію робити кілька справ одночасно, і кожну з них – цілком вдало.
Читати далі

Advertisements

з днем народження, катіктік :)

сьогодні виповнилося (ем, я промовчу), коротше, сьогодні день народження в однієї дуже дорогої для мене людини. вона своєрідний зв”язок між моїм дитинством і моїм теперішнім. ми дружимо вже десь років із десять, але, попри це, кожного разу я дивлюся на нас зі сторони і розумію, що ніфіга не змінилося з того часу, як ми вперше познайомилися якогось весняного вечора на якомусь діко нудному і пафосному заході 🙂
скільки кави було випито з того часу, скільки кілометрів проїхано, скільки рядків прочитано і процитовано, скільки кісточок перемито, скільки разів ми сказали мімімі і утіпуті, боюся, що порахувати це не в силах жодна із нас.
в нас є телепорт (вєщь нужна і нєзамєніма в каждам хазяйствє), є відчуття, що навіть якщо “абонент не може прийняти ваш дзвінок”, то це просто тимчасові глюки в порталі або у мобільного оператора, і врешті-решт все стане на свої місця, й мені буде кому написати, що всьо мура кромє пчьол, і треба випить енну чашку кави, щоб жизнь заіграла яркімі краскамі!
на першому курсі ми писала одна одній паперові листи (я досі дбайливо бережу їх у шухлядці з найціннішими згадками про минуле), курсі на другому вже були мейли, писані з інтернет-клубів, де не було української розкладки на клавіатурі, потім були мільйони смс, у яких мене переконували, що все буде краще, і це збувалося, зараз… а що в нас є зараз? зараз є соцмережі, і відстань у 20 хвилин їзди автобусом, зараз можна приїхати одна до одної на район, щоб випити кави, поговорити про своє дівчаче і розійтися до наступної зустрічі.

дякую, що ти є і залишайся такою, якою я тебе люблю, завжди 🙂
обіймаю, цілую, низько вклоняюся, підмітаю плюмажем підлогу…

фєтєшистка

дивилася кіно, і впіймала себе на думці, що мене дуже пруть гарні чоловічі годинники. класичні, із цифровим циферблатом (нінавіжу електронні годинники, хоч ти вбий). а як вони виглядають на зап”яcтках 🙂 ааааа це просто мєга. далі по лінку там просто рай для любителів класичних чоловічих годинників. мімімі 🙂

“фото и немного грустно” (с)


скільки дивлюся на себе на таких фото, стільки разів переконуюся: переважно попечений сонцем ніс виглядає набагато привабливіше, ніж тонни макіяжу 🙂
кожного разу, заходячи на свою сторінку на фейсбуці, я дивлюся на це фото – і всміхаюся. це фото з моїх 22. і попечена сонцем шкіра нагадує незабутні кілька днів на Свіржі. і посмішка тут моя улюблена: трошки презирлива, трошки цинічна, трохи дитинна, трохи іронічна. це було прекрасне літо, коли так багато речей починалося, і стільки подій закінчилося.
після того літа настала одразу нинішня весна ))) коли продовжується те, що того літа так і не почалося.

нічєвоніхачю

от справді, нічого не хочу. таке буває дуже рідко. навіть шалика нового не хочу )))
у мене є все, практично все, чого можна хотіти. батьки (аааа, я від них 25 років у постійному захваті, з легкими перепадами льохкава нєдоумєнія), друзі (стала ще дужче цінувати старих, і дуже люблю знаходити нових), книги (вони допомагають проживати сотні життів одразу), інтернет (це мій окремий світ, де я сама можу визначати, що робити і куди іти), кава (без неї я не можу, бо це найприємніший і найзапашніший наркотик у світі), телефониий зв”язок (це те, разом з тирнетом, без чого я не уявляю свого життя), віра в те, що завтра буде трошки краще, ніж учора, і вічне усвідомлення, що я прекрасна )))
чого ще треба для щастя?
і на додачу фото мене із суботньої події, безсоромно потирене тут

за лінком – фотозвіт з літературної битви міст. народ, скажіть, що ведучий дууууже харизматичний? а іще мені сказали, що він Жадана любить ))))

чоловіче в жіночому

знаєте, я нєжно люблю чоловіків у піджаках, які вдягнені у так би мовити неформальній манері, тобто коли сорочка не застебнута на всі ґудзики, а краватка не зав”язана удавкою.
і взагалі, я дуже напружено ставлюся до застебнутих під саме горло чоловіків, вони мені якісь манекенні.
єто я к чєму? у мене сьогодні наплановано походити по магазинам. то я буду слухати оцього феєричного джентельмена, шукати собі чергову білу сорочку та думати про красиве 🙂

навала бажань

в Україні потрошку спадає спека, що, якимсь дивним чином, тягне за собою активізацію всіляких дурнуватих бажань у мене.
бажання перше: я хочу собі купу всяких штук для кухні, що навіть страшно. насправді, то все від того, що я цілий день на роботі споглядаю в торговому залі завали різних товарів. і, що дивно, їжа мене мало цікавить. от така я дивна. тільки вино я час від часу розглядаю. і вже нагледіла собі 5 чи 6 різних пляшок, які з часом куплю й продегустую. треба шукати якусь альтернативу до свого улюбленого цинандалі. а оскільки у винах я майже чайник, то буду йти методом спроб та помилок.
да, їжу я не хочу, а всякі залізячки для її приготування – хочу. найбільше я хочу одну річ, якої нема в жодному українському магазині (принаймні, не чула, щоб були). отаке от я дуууууже хочу аж руки чухаються. вони там, правда, коштують. один – десь як пів моє зарплати. але я їх все одно хочу.
ще я хочу в горррррри. да. хочу, щоб було щось подібне за атмосферою до минулорічного Свіржу, тільки без усіляких проблем в організаторів. і шкода, що до гір так далеко від моєї лісостепової Полтави 😦
і наостанок я хочу опинитися хоч на день в Харкові. чомусь мене приваблює це місто останній місяць чи два. попри те, що я там була багато разів. зараз я чомусь сумую за ним.
а у вас які бажання? 🙂
і ще фото таємної мрії

кухонне )))

я знов до вас із кухонними всякими штуками. да.
вчора я знов пекла хліб.

дуже все просто. зовсім незаморочливо. і дуже смачно. вже на що я не люблю хліб, магазинний я просто практично не їм, хіба з голодухи ))), то навіть я на нього накинулася.
а іще я вчора окрім хліба спекла булочки з корицею. вийшло смачно. так, як я люблю. щоб цукор всередині карамелізувався, булочки ж при цьому були м”які й тіста було багатенько. фоткати лінь ((( може, сьогодні ввечері останню булочку і сфоткаю для історії ))
а ви боїтеся чи не наважуєтеся взятися за приготування чогось? я от до недавнього часу боялася дріжджового тіста. як виявилося, нічого страшного там нема. правда. я ще хочу навчитися з тіста на заквасці щось робити, але для цього треба закваску зробити. і от я поки збираюся з думками, що таки треба.
а іще я купую різне борошно й вишукую рецепти. да. от ніяк не можу знайти нормального рецепту чогось солодкого із кукурудзяного борошна ((( а мужа замовив саме солодке, і саме з кукурудзяного.
пішла шукати щось притомне солодко-кукурудзяне. знайду – приготую – напишу )))

просто поляля

от буває інколи, що мені нічого не хочеться писати. ну савсєм. а інколи хочеться і хоч ти вмри. ну і напишу. а ви читайте.
я тут подумала. а це всі айтішники (ну, комп”ютерники/програмісти/чи як вас там – коротше, ви зрозуміли) люблять більше класичну музику, ніж якісь завороти? принаймні, шансон ніхто з таких людей не слухає, нє? сподіваюся, що мужа не приб”є мене за таку крамольну думку, що, мовляв, люди його “образа мишлєнія” можуть слухати “шарік, я, как і ти бил на цєпі” чисто добровільно, а не в порядку катування в маршрутці.
да, а іще в мене вапроз. сірьозний. дуже. а ніхто не хоче відкрити мені тайну свого бюджету й сказати, скільки в його чи її сім”ї витрачається на місяць на їжу. от саме на те, що ви купуєте продукти, а потім вдома з них щось готуєте. витрати на каву, булочку по дорозі на роботу, перекуси на роботі й прочая, будь ласка, не враховуйте сюди. суто те, що ви витрачаєте на продукти, з яких щось готуєте вдома. мені треба. дуже. пізніше розкажу, нашо. ми, наприклад, з чоловіком витрачаємо десь 500 гривень на місяць. при цьому я одразу зазначу, що м”ясо ми не їмо на перше, друге і десерт, і делікатеси, типу ананасів у шампанському теж не вживаємо.
ага, і останнє. я хотіла вам показати нашого хомячка.