впіймала себе на тому, що дедалі важче висловлюватися російською. не те, щоб мені було то дуже треба, але все ж родина російськомовна, з мамою взагалі тільки російською говорю. інколи відчуваю себе іншопланетянкою. вчора забула як російською буде “вересень” і “тривалі стосунки”. довелося казати українською.
ще якийсь час і російська стане для мене як іспанська. буду розуміти усі друковані тексти, але з великими труднощами висловлюватиму думку.
знаєте, я дєвочка сільна. було всякого за 22 роки. і сварки, і образи, і багато чого іншого. і я все це якось переживала.
але є в моєму житті двоє людей, сварку яких я просто не могла уявити – це мої батьки. за 23 роки подружнього життя вони НІКОЛИ не сварилися. до вчорашнього дня. вчора був просто день, який можна порівняти з метеоритним дощем чи чимось таким подібним. я була в шоці. я і досі в шоці.
батько в мене, звісно, з тараканами. але ж якось мама з ним мирилася ці 23 роки. а вчора чогось взяла і не помирилася. і сказала, що більше знати його не хоче. прикол в тому, що їй є, куди піти, де вона його не знатиме. квартира, де я живу (точніше жила до цієї зими) моя і мамина навпіл. так от. тепер ми з мамою живемо там вдвох.
я тіхо фігію від цього. від цієї сварки дурної (причина ідіотська до крику). від того, що вони обоє вперті, мов барани і миритися не хочуть. і від того, що життя буває таким фіговим. да.
практика фактично завершена, зараз розбираюся з папірцями. отже, можу написати про свої враження від життя-буття середньої школи нашої рідної України. говоритиму про ті школи Полтави, які бачила на власні очі, але думаю, що подібна ситуація й в інших українських школах.
перше враження ніби позитивне. школа не розсипається, стіни наново помальовані українськими орнаментами (як на мене, то це буееее 😉 , бо вся оця шароварщина вже всіх дістала). кабінети поклеєні-пофарбовані (за гроші батьків, звісно), в 11 класі, в якому я була на практиці, кожен учень (тобто його батьки) щомісяця здає на потреби школи в класну касу по 100 грн (!).
вчителі ніби всі з дипломами про вищу освіту, більшість методисти. діти забезпечені підручниками, постійно купують посібники, якими школа не забезпечує. не життя – а малина 🙂
враження друге. коли посидіти в школі на кількох уроках і поспостерігати за дітьми та вчителями, то в перше враження вносяться суттєві корективи. більшість дітей на уроках відверто нудяться і не працюють (в моєму класі було 18 учнів, з них тільки 5 чи 6 працювали, постійно тільки троє). на оцінки дітям загалом не начхати, а от на знання, здається, таки начхати. одинадцятикласники переважно вважають, що на підготовчих курсах до університету, які майже всі вони відвідують (в моєму класі таких було 16 чоловік), їх навчать всьому, що вони не вивчили за 10 років у школі.
про курси я мовчатиму, бо не знаю, чому на них вчать. розкажу про уроки. домашні завдання систематично виконує не більше 20% класу, решта або не виконує взагалі, або тільки час від часу. класну роботу пише близько половини класу, в решти – записана тільки тема уроку і може, два-три речення. слухати плеєр на уроці чи переписувати домашнє завдання – це норма 😉 .
мене завжди вражало відверте небажання молоді спілкуватися українською. на уроці з учителем лише двоє-троє говорять українською, решта – суржиком або навіть російською. моє прохання говорити на уроках української мови та літератури державною мовою було зустрінуте гучним сміхом і протягом практики в дітей це був найкращий жарт “говори українською мовою” 😦 .
мої скромні знання з методики укладання підручників та програм дають змогу припустити, що перевантаженість програм та неграмотне укладання підручників – це на 70% причина того, що діти не володіють матеріалом. 20% від ліні й 10% від невміння вчителя зацікавити. про невміння зацікавити переконалася на власному досвіді – це справді жорстока реальність. якщо починаєш розповідати щось про козаків, шаровари, неньку-Україну, калину та рушники чи цитувати набридлих класиків – увага дітей розсіюється миттєво. якщо починаєш цитувати сучасні українські пісні чи розповідати про щось близьке дітям – слухають, розкривши рота й забувши про плеєри 🙂 .
з підручниками – те саме. вправи, де треба в реченні з якої-небудь “Кайдашевої сім”ї” підкреслити підмет з присудком, діти роблять не дуже активно, а коли я даю картки з реченнями з творів Жадана чи Андруховича – то просять ще такі речення й розбирають їх активно. от тільки методисти чомусь в підручники не поспішають вносити цитати із сучукрліту. а чому?!! якщо це цікаво дітям, то навіщо їх труїти остогидлою класикою?
програми – це тема іншого посту. я напишу окремо про літературу та мову. зараз скажу лише, що настав час кардинально переглянути програми та принципи викладання мови й літератури. але хто ж візьметься сказати маститим методистам-педагогам, що час жити в ХХІ столітті, а не в совку?
і насамкінець короткий висновок: школа котиться в прірву, але ми самі її туди штовхаємо. методисти – невмінням скласти нормальні підручники та програми, вчителі – не протестуючи проти поганих підручників та перевантаження програм, а також страхом вносити сучасне життя в школу, учні – небажанням вчитися, батьки – тим, що тупо платять гроші й не цікавляться життям своїх дітей.
покритикуйте мене чи шо? )))
сучасна українська школа – це поєднання абсурду та марних сподівань. коли я починала навчання в педагогічному, то думала, що в школи є якісь позитивні якості. зараз, проходячи активну практику, я розумію, що цих позитивних якостей якийсь непомітний мінімум. на парах з педагогіки викладач казав нам, що програми перевантажені інформацією, що в підручниках подано матеріалу в 5-10 разів (залежно від предмету) більше, ніж можуть засвоїти учні. довго сумнівалася в цьому, поки не переконалася сама.
веду уроки в 6-му класі, і розумію, що діти просто не здатні засвоїти той матеріал, який передбачено програмою. тобто за той час, що відводиться на вивчення розділу, вивчити все, що я маю їм подати, просто не можливо. вони не встигають за один урок та певний час, що роблять домашнє завдання, зрозуміти тему. коли дала сьогодні самостійну роботу за “вивченими” на минулому уроці групами прикметників за значеннями, то знала, що хтось виконає завдання з помилками, але, щоб стільки учнів не зрозуміли теми, я просто не очікувала. з 15 учнів групи тільки одна людина виконала все правильно, решта просто не орієнтуються в темі. а на сьогоднішньому уроці ми вже мали розглядати нову тему!!! як я можу переходити до вивчення нового матеріалу, коли діти плутаються у попередній темі?!
зазначу, що в групі діти з високим рівнем розвитку, але вони просто не в силах зрозуміти і запам”ятати матеріал. вони плутаються постійно. виправляєш – виправляються, але за хвилину роблять знову помилку вже з іншим словом. питаю, що не зрозуміли, відповідають – оте й оте. пояснюю ще раз. а час летить. а на задній парті сидить методист. і на перерві розповідає мені, що не можна зупинятися так довго на поясненні та аналізі вже вивченого матеріалу. каже, що діти самі з часом зрозуміють тему. з часом (подумки скептично кривлюся), може, і зрозуміють, а поки вони намагаються довести мені, що прикметник “різний” має ступені порівняння, і не хочуть розуміти, що казати “самий кращий” – це суперечить нормам української мови 😦
