онлайнове 2

найкошмарніше для мене в розмовах в онлайні, що не можна взяти й обійняти того, з ким спілкуєшся, просто зараз, тому що він/вона сказав/ла щось дуже класне/приємне/веселе.
найкраще, що завжди можна тикнуть носом в те, що таки щось було сказане. інколи корисно тикнути в це сказане саме себе ))

Advertisements

вечірнє бла бла

інколи я думаю, що в долі є своєрідний план, як мене розважати 🙂
принаймні, останнім часом якось так складаються події, що я відчуваю, ніби все складається так, як мені хочеться чи думається, а часом навіть так, що хочеться, але думати про це я просто боялася.
повернення у 22 триває. і це до біса прекрасно! тільки от повертатися туди, де вже колись була, маючи досвід, як воно там – це значно легше. тобто, напряму я, звісно, туди повернутися не можу (і харашо, а то б точно встромила кудись свою прекрасну й розумну голову собі на горе), машину часу ще не вигадали. але відчуття, ох ці прекрасні відчуття, коли ти можеш все і це все просто падає тобі до рук ))))) карочє, ви все зрозуміли.
знаєте, у мої 22 мені не вистачало однієї речі, дуже важливої речі, хоча навряд хтось із мого близького оточення здогадувався про це. так от. не вистачало мені віри в себе й в те, що я можу все. тому то в мої 22 всього в мене й не було. купа комплексів, виплеканих іще в дитинстві, змушували мене завжди гальмувати там, де треба було робити рішучий крок вперед (або й назад). харошо, що я себе знаю надто добре, але цілком непогано вмію приховувати свої недоліки, моєї невіри в себе практично ніхто не помічав.
при тому, що я в себе не дуже вірила (і досить часто себе я просто не любила, за що й отримувала час від часу від життя боляче по голові), я примудрялася якось боротися із цим своїм головним недоліком (але не розуміючи причини, що мені заважало насолоджуватися життям, боротися виходило важко) та ще й якось ділитися з друзями своїм досвідом та вміннями насолоджуватися життям.
і десь на межі 24-25 в моєму житті трапилося кілька значущих для мене подій, деякі з них були лише кількахвилинними епізодами, але ці епізоди (і головне – люди, яким я буду завжди вдячно за те, що вони трапилися в цих епізодах саме на моєму шляху) спершу допомогли мені зрозуміти, що ж не так, а потім підштовхнули це не так швиденько виправити. я прекрасно розумію, що мені ще потрібно трохи часу, аби остаточно перебороти в собі відчуття, що я таке собі миршаве нецікаве створіння, яке має тихенько сидіти в куточку й малчать в тряпочку. але. я рік тому, і я зараз – це не просто різні люди, це два відмінних способи мислення. да. я прєкрасна 🙂

я – янгол

і хто готовий посперечатися з цим?
я вся такая-растакая. на роботі я найкраща, з друзями я наймиліша й найпривітніша, з батьками я (ой, не знаю цього слова українською) very polite, з тими, хто зі мною поруч, я завжди просто серденько. і тільки всередині мене живе маленьке стурбоване дитинча, яке постійно нагадує, що в янгола, окрім крил, має бути ще й здоровий глузд.
всю цю бєлібєрду я думала останні дві години, поки прокручувала в голові одну й ту саму думку: я закохалася ))) в мазгі, як це було практично зі мною завжди.
і я надто швидко відійшла від моїх останніх стосунків не в останню чергу завдяки тому, що мене слухали й не перебивали кілька дорогих мені людей, яким я безмежно вдячна за це.
любі мої, хороші, я знову стала колишня я. я знову божеволію від того, від чого божеволіла 3-5 років тому, я практично не думаю про своє минуле (ох, воно було прекрасне, але воно, на щастя, вже було і відбуло), я насолоджуюся моментом, я ловлю кайф від того, що в мене є тут і зараз, я будую тільки плани і не згадую про ті, які випадково чи навмисне були поруйновані.
складові щастя на сьогодні: можливість відчути себе мегарозумною завдяки розмовам, шалики, розуміння, що всі проблеми на диво минущі та одномоментні, кава, музика моїх 18 років, можливість дзвонити закордон, сніг, усвідомлення, що мені 22 у 25.

катіктік, мегаподяка за музику моїх 18-ти 🙂 ти сонце!

стосунки на межі

от на межі чого, я ще досі не визначилася. визначуся трохи згодом. зараз не хочу нічого конкретного, бо я трошки втомилася від несправджених сподівань та неочікуваних зникнень.
за останні два місяці й кілька днів у моєму житті сталася купа-купезна всяких подій, які просто перевернули мене кілька разів на 360 градусів, а потім іще градусів на 180 чи 90. тому я тепер у якомусь підвішеному стані роздумів про сібя любімую.
надто близьким мені людям відомі всі (ну практично) подробиці моїх останніх стосунків. я від цих подробиць спочатку впала у відчай, потім в кількаденну легку депресію, а потім розізлися сама на себе й вирішила, що це тільки привід стати трошки щасливішою.
зрештою, щоб там зі мною не траплялося, я навчилася ставитися до всього з позитивом і (не знаю відколи) з легким пофігізмом. до розлучення, наприклад, я поставилася дуже пофігістично, бо почуттів, вартих страждань, не було, а страждать просто так в мене не було часу.
і після того, як я відчула свободу (ще до отримання квадратного штампу в паспорті, але вже в передчутті його отримання), почала повертатися колишня “я”, до якої я звикла і яку дуже люблю. недарма я недавно дякувала всім, хто повернув мене у мої 22, коли можна все. я відчуваю зараз, що я можу все знову, а чого не можу, то або зможу згодом, або воно мені не треба.
так от. про стосунки на межі. я (щас хтось буде сміяцця) апять влюбілась 🙂 у свого старого друга. тільки влюбілась так, “на межі”: любов-дружба, дружба-флірт. і мені так в цьому стані (я була в цьому стані три роки тому – це мій улюблений стан закоханості) комфортно, що якщо нам вдасться довго залишатися в цьому стані, то мої 22 триватимуть ще якийсь час.