мімімішний день

щось після вчорашньої ніпонятної вечірної хандри, коли до молоточків у скронях я слухла Richard Marx і майже плакала, бо було сумно, і гризько, і хотілося, як у дитинстві, знайти десь тепле містечко, щоб виплакатися, а потім у когось розумного із необмеженим кредитом довіри, спитать, чого воно все так, а не інакше. так от, після вчорашньої хандри я встала о 6, щоб зібрацця з думками перед ранковим заняттям, а викладач заняття відмінив от буквально за 5 хвилин до того, як мені тре було з дому виходити.
і я знаю, що я зараз робитиму. я трошки помедитую на красіве взуття, на яке знижка 45%, просто щоб підняти собі настрій, потім заварю міцнющої кави і буду читать 🙂
оце я називаю мімімішним днем. головний інгрідієнт його мімімішності – босоніжки з вишеньками 😉

Advertisements

життя української школи (частина перша)

практика фактично завершена, зараз розбираюся з папірцями. отже, можу написати про свої враження від життя-буття середньої школи нашої рідної України. говоритиму про ті школи Полтави, які бачила на власні очі, але думаю, що подібна ситуація й  в інших українських школах.

перше враження ніби позитивне. школа не розсипається, стіни наново помальовані українськими орнаментами (як на мене, то це буееее 😉 , бо вся оця шароварщина вже всіх дістала). кабінети поклеєні-пофарбовані (за гроші батьків, звісно), в 11 класі, в якому я була на практиці, кожен учень (тобто його батьки) щомісяця здає на потреби школи в класну касу по 100 грн (!).

вчителі ніби всі з дипломами про вищу освіту, більшість методисти. діти забезпечені підручниками, постійно купують посібники, якими школа не забезпечує. не життя – а малина 🙂

враження друге. коли посидіти в школі на кількох уроках і поспостерігати за дітьми та вчителями, то в перше враження вносяться суттєві корективи. більшість дітей на уроках відверто нудяться і не працюють (в моєму класі було 18 учнів, з них тільки 5 чи 6 працювали, постійно тільки троє). на оцінки дітям загалом не начхати, а от на знання, здається, таки начхати. одинадцятикласники переважно вважають, що на підготовчих курсах до університету, які майже всі вони відвідують (в моєму класі таких було 16 чоловік), їх навчать всьому, що вони не вивчили за 10 років у школі.

про курси я мовчатиму, бо не знаю, чому на них вчать. розкажу про уроки. домашні завдання систематично виконує не більше 20% класу, решта або не виконує взагалі, або тільки час від часу. класну роботу пише близько половини класу, в решти – записана тільки тема уроку і може, два-три речення. слухати плеєр на уроці чи переписувати домашнє завдання – це норма 😉 .

мене завжди вражало відверте небажання молоді спілкуватися українською. на уроці з учителем лише двоє-троє говорять українською, решта – суржиком або навіть російською. моє прохання говорити на уроках української мови та літератури державною мовою було зустрінуте гучним сміхом і протягом практики в дітей це був найкращий жарт “говори українською мовою” 😦 .

мої скромні знання з методики укладання підручників та програм дають змогу припустити, що перевантаженість програм та неграмотне укладання підручників – це на 70% причина того, що діти не володіють матеріалом. 20% від ліні й 10% від невміння вчителя зацікавити. про невміння зацікавити переконалася на власному досвіді – це справді жорстока реальність. якщо починаєш розповідати щось про козаків, шаровари, неньку-Україну, калину та рушники чи цитувати набридлих класиків – увага дітей розсіюється миттєво. якщо починаєш цитувати сучасні українські пісні чи розповідати про щось близьке дітям – слухають, розкривши рота й забувши про плеєри 🙂 .

з підручниками – те саме. вправи, де треба в реченні з якої-небудь “Кайдашевої сім”ї” підкреслити підмет з присудком, діти роблять не дуже активно, а коли я даю картки з реченнями з творів Жадана чи Андруховича – то просять ще такі речення й розбирають їх активно. от тільки методисти чомусь в підручники не поспішають вносити цитати із сучукрліту. а чому?!! якщо це цікаво дітям, то навіщо їх труїти остогидлою класикою?

програми – це тема іншого посту. я напишу окремо про літературу та мову. зараз скажу лише, що настав час кардинально переглянути програми та принципи викладання мови й літератури. але хто ж візьметься сказати маститим методистам-педагогам, що час жити в ХХІ столітті, а не в совку?

і насамкінець короткий висновок: школа котиться в прірву, але ми самі її туди штовхаємо. методисти – невмінням скласти нормальні підручники та програми, вчителі – не протестуючи проти поганих підручників та перевантаження програм, а також страхом вносити сучасне життя в школу, учні – небажанням вчитися, батьки – тим, що тупо платять гроші й не цікавляться життям своїх дітей.

покритикуйте мене чи шо? )))

університет

сьогодні вдруге від початку семестру захотілося усвідомлено кинути навчання й піти з універу. вперше було, коли мені не дозволили писати диплом за темою, над якою я працювала два останні роки. і на зло всім через місяць я стала втілювати практично свої теоретичні розробки.

сьогодні мене довели керівники практики в школі, пригрозивши незарахуванням практики. бо в журналі методисти сторінки не заповнили. а вінавата стараста, тобто я. тьху. настрій перепаскудили.

в понеділок буде разбор пальотов в деканаті. дійові особи: я (староста, врахуйте, що я вчуся паралельно на двох курсах і просила позбавити мене честі бути старостою, крім того працюю і майже всю практику проходила з температурою та не пропустила жодного уроку, але кому то треба, правда ж? 😉 ), три методиста, які за 6 тижнів не зволили жодного разу прийти в школу, одна лише прийшла в понеділок на цьому тижні, не до мене, коли в мене був вихідний і тому один-єдиний запис, який вона могла зробити, так і не зробила, заступник декана з практики та університетський куратор практики.

сцена перша: деканат проти старости-проти-її-власної-волі. сцена друга: публічне побиття камінням старости. сцена третя: капості протягом семестру від однієї з методисток, бо я її “підставила”. завіса.

і тепер скажіть, де в цьому світі справедливість?

один лише плюс сьогодні – я переплутала остаточну здачу замовлення. воно не завтра, а наступного тижня в середу 🙂 хоч робота тішить ))

поточне

я тут трошки хворію. є трохи часу кіно подивитися. книжки почитати. музику послухати. в школі уроки веду, але остаточно зрозуміла, що викладати в школі не буду, навіть за великі гроші. бо це відповідальність за дітей, їхні знання і здоров”я. і я цю відповідальність на себе брати не готова. довго пояснювати. може, колись пізніше трохи напишу про це окремо, як практика завершиться й думки в голові вляжуться.

а зараз улюблена сцена з одного із улюблених фільмів. насолоджуйтеся 🙂

школа як лакмусовий папірець суспільства

у мене практика в 11 класі. мені не страшно, мене просто підкидає від переляку. нація деградує. діти не вчать майже нічого. про не читають я мовчу. вони просто не хочуть вчитися. їх не цікавить ні фізика, ні алгебра, ні біологія, ні історія, ні мови.

на уроках з усього класу працює хіба троє-четверо учнів. решта постійно перепитують завдання, які почули і зрозуміли, але не хочуть виконувати, пишуть смс та перемовляються.

вони всі гарно вдягнені, з дорогими мобільними телефонами. їх забезпечують батьки матеріально, але не духовно. при слові чумак в них одна асоціація – чувак, при згадці когось із письменників, в них на обличчях з”являється вираз меленхолійної задуми.

шостий клас минулого року мене більше тішив. там хоч було трохи людяності.

ще трохи про дітей

мої діти сьогодні звітувалися мені, що ж таке сабвуфер 🙂

вчителька англійської сказала їм, що це взагалі то так і перекладається українською – сабвуфер, але якщо вже вашій вчительці мови (це мені тобто) вже так хочеться українській відповідник слова, то вона пропонує “підсилювач”. хі хі. діти з таким чеканням дивилися на мене сьогодні: ну от, що ви на це скажете, що просто не було сил мучити їх далі.

хвилини три уроку ми витратили на морфологічний аналіз цього слова. коли я пояснила, що можна зробити “прямий переклад” слова, розклавши його на корінь і префікс та перекласти як “підвивач”, вони були в захваті. тепер в них нова гра, вони шукають складні слова в англійській та намагаються їх перекладати.

їхній класний керівник сказала мені сьогодні, що вони їй заявили: наша нова вчителька мови крутіша за нашу “англічанку”. гггггг. не хочу підривати нічий вчительський авторитет, але приємно, що діти за кілька тижнів захопилися якимись новими ідеями від мене.

діти

мої діти, тобто діти  того класу, де я практику проходжу, сьогодні весь урок ходили на вухах, але я не зупиняла – урок вони проводити не заважали, відповідали, щось вигадували. але отримала втик від вчительки – ти їх дуже розбалувала, бо не треба відволікатися від теми.

а відволікалися ми на досить цікаву річ. під час обговорення одного організаційного моменту хтось з дітей ляпнув слово “сабвуфер”. якось це слово зачепилося, і весь урок вони його повторювали. питаю в них, ви хоч знаєте, що слово значить. кажуть – ні. я їм даю завдання: знайдіть українське значення слова, скажіть мені, а тоді вже ляпайте. тож вони в мене весь урок і галділи: а ви самі знаєте, що воно значить? а які перша і остання літери слова-перекладу? а як пишеться англійською? і т п. десь на середині уроку один хлопець десь знайшов значення префікса “саб-“, всі загалділи ще дужче: ну, скажіть, ми ж половину слова вже знаємо.

ніц я їм не сказала, звісно, тепер чекаю, що вони мені завтра скажуть 🙂 сподіваюсь, що оця гра (а я з ними на кожному уроці знаходжу якусь маленьку проблемку, і до наступного уроку вони мені її розв”язують) дасть їм більше, ніж буденне і трохи нуднувате вивчення матеріалу за методичками та посібниками.