сьогодні виповнилося (ем, я промовчу), коротше, сьогодні день народження в однієї дуже дорогої для мене людини. вона своєрідний зв”язок між моїм дитинством і моїм теперішнім. ми дружимо вже десь років із десять, але, попри це, кожного разу я дивлюся на нас зі сторони і розумію, що ніфіга не змінилося з того часу, як ми вперше познайомилися якогось весняного вечора на якомусь діко нудному і пафосному заході 🙂
скільки кави було випито з того часу, скільки кілометрів проїхано, скільки рядків прочитано і процитовано, скільки кісточок перемито, скільки разів ми сказали мімімі і утіпуті, боюся, що порахувати це не в силах жодна із нас.
в нас є телепорт (вєщь нужна і нєзамєніма в каждам хазяйствє), є відчуття, що навіть якщо “абонент не може прийняти ваш дзвінок”, то це просто тимчасові глюки в порталі або у мобільного оператора, і врешті-решт все стане на свої місця, й мені буде кому написати, що всьо мура кромє пчьол, і треба випить енну чашку кави, щоб жизнь заіграла яркімі краскамі!
на першому курсі ми писала одна одній паперові листи (я досі дбайливо бережу їх у шухлядці з найціннішими згадками про минуле), курсі на другому вже були мейли, писані з інтернет-клубів, де не було української розкладки на клавіатурі, потім були мільйони смс, у яких мене переконували, що все буде краще, і це збувалося, зараз… а що в нас є зараз? зараз є соцмережі, і відстань у 20 хвилин їзди автобусом, зараз можна приїхати одна до одної на район, щоб випити кави, поговорити про своє дівчаче і розійтися до наступної зустрічі.

дякую, що ти є і залишайся такою, якою я тебе люблю, завжди 🙂
обіймаю, цілую, низько вклоняюся, підмітаю плюмажем підлогу…