щось не хочеться писать довго і не по темі. накидаю тут фотографій за останні кілька (хз скільки – я загубилася в часі) місяців.
спробую писати маленькі коментарі до них. частина з фото вже точно постилася у мене на фейсбуці, тому, хто читає мене там, мілль пардон 🙂
у нас дощить. вроді, по прогнозу погоди сьодня має дощить на більшості території України. і попри всю мою нелюбов до дощу, сьогодні я кричу “ура!” навіть тричі “ура!”, ібо цей дощ символізує кінець літа і прихід осені. ще одне ненависне літо добігло кінця ))))))
Читати далі
вот ні знаю пачіму, але я не люблю серпень. іще я не люблю листопад. але серпень я не люблю особливо.
Читати далі
ну шо, давайте привітаємо перший день другого місяця цього прекрасного спекотного літа замічатєльним настроєм під не менш замічатєльну пісню.
всміхайтеся незнайомцям, пийте гарну каву та читайте сучукрліт – і буде вам щастя 🙂
балаган – ета харашо, але це втомлює.
Читати далі
щас буду знов ругацця.
Читати далі
я тут собі сиджу рефлексую на всякі теми. харашо. Читати далі
сьогодні мені зранку хотілося чогось тааааакого.
наприклад, ззісти сирну тарілку з келихом ріслінгу 🙂
я вирішила обмежитися чимось банальнішим.
Читати далі
сьогодні виповнилося (ем, я промовчу), коротше, сьогодні день народження в однієї дуже дорогої для мене людини. вона своєрідний зв”язок між моїм дитинством і моїм теперішнім. ми дружимо вже десь років із десять, але, попри це, кожного разу я дивлюся на нас зі сторони і розумію, що ніфіга не змінилося з того часу, як ми вперше познайомилися якогось весняного вечора на якомусь діко нудному і пафосному заході 🙂
скільки кави було випито з того часу, скільки кілометрів проїхано, скільки рядків прочитано і процитовано, скільки кісточок перемито, скільки разів ми сказали мімімі і утіпуті, боюся, що порахувати це не в силах жодна із нас.
в нас є телепорт (вєщь нужна і нєзамєніма в каждам хазяйствє), є відчуття, що навіть якщо “абонент не може прийняти ваш дзвінок”, то це просто тимчасові глюки в порталі або у мобільного оператора, і врешті-решт все стане на свої місця, й мені буде кому написати, що всьо мура кромє пчьол, і треба випить енну чашку кави, щоб жизнь заіграла яркімі краскамі!
на першому курсі ми писала одна одній паперові листи (я досі дбайливо бережу їх у шухлядці з найціннішими згадками про минуле), курсі на другому вже були мейли, писані з інтернет-клубів, де не було української розкладки на клавіатурі, потім були мільйони смс, у яких мене переконували, що все буде краще, і це збувалося, зараз… а що в нас є зараз? зараз є соцмережі, і відстань у 20 хвилин їзди автобусом, зараз можна приїхати одна до одної на район, щоб випити кави, поговорити про своє дівчаче і розійтися до наступної зустрічі.
дякую, що ти є і залишайся такою, якою я тебе люблю, завжди 🙂
обіймаю, цілую, низько вклоняюся, підмітаю плюмажем підлогу…
сюди навіть новини доходять із запізненням. дізналася, що сьогодні буде концерт однієї шикарної співачки. але далеко. і я на нього не потрапляю.
і стало мені грустно.
Читати далі
