мучуся питанням

сьогодні в дуже відвертій розмові з бвтьком, (попри нашу доволі таки сильну близькість, відверто ми з ним рідко говоримо. переважно це щось культурно-політичне. чи стібемося із чогось, чого мама геть не розуміє, а нам прикольно) винесла висновок, що я люблю домінувати у стосунках. их, чого гріха таїть, люблю покомандувати. але тільки над тими, хто готовий мені віддати першість та дозволити командувати.
переважно всі мої бойфренди були значно старшими за мене і в соціальному плані сильнішими. такими дуже не розкомандуєшся. і мене це цілком вдовольняло.
а от те, що я до себе людей не підпускаю, заганяю себе в якісь рамки-схеми, потім сама від цього страждаю і цим руйную стосунки, то це правда цілковита. і мені від цього дико некомфортно. але нічого зробити із собою не можу. я все прораховую: люжечку любові, три грами ревношів, крапельку захоплення, дрібку покірності. перемішати й пити охолодженим.
я дуже захоплююся людьми. але тримаю це захоплення глибоко в собі. мене інколи прориває на припливи ніжності, але я потім сама тікаю й ховаюся. щоб не було боляче. я рідко часто кажу, що когось люблю. у мене одне моє шалене й дуже відверте люблю наробило такого в голові, що я себе досі, наче Новий Орлеан після Катріни, відбудовую-виліковую.
інколи й хочеться сказати сто разів щось ніжне й приємне. але я мовчу. з однієї причини, а раптом моє люблю неправильно сприймуть.
да, так от питання: у мені щось паламалося назавжди і я завжди буду такою чи просто, як мені недавно сказали “Until you find the person you can share yourself with completely”, і оцей час для мене просто не прийшов. а так зі мною все ок? 🙂

Advertisements

в продовження попереднього запису

я люблю розумних людей, да. я божеволію від тих, з ким можна спілкуватися про будь-що годинами й не відчувати, як летить час. за мої 25 (пачті) років мені щастило на таких людей. за ті, не знаю, скільки років, активного спілкування з людством, в мене було достатньо таких людей, деякі з них лишаються в моєму житті й досі.
першою такою людиною був і лишається мій батько. я просто схиляюся перед ним, бо для мене він завжди був неймовірним співрозмовником. з роками я відкриваю в ньому все нові й нові грані, все краще розумію його та його спосіб мислення. з дитинства я розумію його з півслова, я домислюю його недоказані фрази з точністю до 99%. ми різні в поглядах на багато речей, але від того спілкування стає тільки цікавішим. його поради дуже рідко переростають в накази, хоча довгий час я сприймала їх як пряму вказівку до дії. з ним важко спілкуватися, якщо не розуміти, що він великою мірою цинічний. з ним просто неможливо спілкуватися, якщо не розуміти, що він мислить скоріше глобально, аніж предметно. його твердження, це не накази, а вказівка напрямку руху до.
крім того, в мене є один друг, з яким ми можемо триндіти про все (переважно, про книги, людські стосунки та наші враження від усього: побачено, почутого, відчутого, намріяного). годинні чати з ним – це моє відчуття впевненості в тому, що я вумна дівчинка ))).
в мене є ще один друг, з яким ми останнім часом стали спілкуватися зовсім мало. з якихось незрозумілих причин. але я досі бережу згадки про ті часи, коли наше спілкування приносило мені радість й відчуття заповненості себе по вінця.
крім того, в моєму житті була бальшая любовь, з яким ми спілкувалися практично щодня по кілька годин в чатах, а при зустрічах не могли наговоритися, бо часу було надто мало, а несказаного лишалося так багато. в спілкуванні з ним до того ж багато важили жести, міміка й доторки. це важко пояснити, але я переконалася, що доторки часто важать більше за десятки слів. почуття єднання з людиною важко буває передати вербально. а доторком можна сказати стільки…
ще в мене є колега, ми з ним, звісно, спілкуємося, не так вже й часто, але ми з ним “на одній хвилі” сприйняття світу. я колись намагалася його звабити (це було десь із місяць тому), а потім я сама злякалася того, що можу втратити прекрасного співрозмовника й друга. коротше, зваблення було зупинено з його подачі, бо, здається, в нього були ті ж самі вудчуття.
з чоловіками-співрозмовниками на цьому треба закінчувати )))
одна з моїх подруг, попри те, що вона мене на 2 роки молодша й дуже полюбляє порівнювати, що я казала два роки тому, коли була в її віці, завжди заворожувала мене тим, що з нею можна говорити про всіляке жіноче, яке якось непомітно перетворюється на щось надто життєве, дуже близьке й зрозуміле нам обом. мабуть, тільки з нею та іще однією моєю подругою, я можу бути повністю відвертою та не боятися розповісти, що я відчуваю, не боюся виглядати смішною, божевільною, різкою.
друга моя подруга, з якою я не боюся бути відвертою, вже не один рік вислуховує мої сердечні проблеми, і часто її поради йдуть в розріз з моїми уявленнями. але в більшості випадків вона виявляється права, навіть тоді, коли я до неї не прислухаюся. з цією панянкою ми можемо кілька годин говорити про такі дріб”язкові речі, які іншим людям видаються повним брєдом, але саме такі балачки для нас обох і становлять чи не найбільшу цінність. говорити весь час тільки про серйозне інколи набридає )))
блог – це теж варіант поговорити. поговорити в нікуди. деякі пости когось змушують писати коментар, так починається говоріння не в нікуди ))) деякі записи лишаються просто для мене, як віхи того, що я хотіла сказати. але так і не знайшла когось, хто б захотів підтримати розмову.

боляче

я знала, що буває боляче, знаю, бо було. але чомусь думала, що з ним боляче не буде. певне, я помилялась. і зараз я просто плачу. плачу, бо мрії, які він сам же й посіяв та збудував, руйнуються. руйнуються такими холодними словами. чорними літерами у віконечках скайпу під пісні Morrissey. ми обоє руйнуємо це. ми обоє не хочемо, але руйнуємо. наче діти, що збудували дім з піску, а потім щосили гатять по ньому смішними пластмасовими лопатками. але діти збудують новий дім, коли вийдуть завтра гуляти. а ми просто пам”ятатимемо, що зруйнували дуже крихке щастя. своїми руками. і потім нам снитимуться дні разом, снитимуться, коли ми спатимемо в ліжку поруч з іншими людьми. і ніхто з нас не буде винен у тому, що сталося. ми самі все зруйнували.