вечірнє бла бла

інколи я думаю, що в долі є своєрідний план, як мене розважати 🙂
принаймні, останнім часом якось так складаються події, що я відчуваю, ніби все складається так, як мені хочеться чи думається, а часом навіть так, що хочеться, але думати про це я просто боялася.
повернення у 22 триває. і це до біса прекрасно! тільки от повертатися туди, де вже колись була, маючи досвід, як воно там – це значно легше. тобто, напряму я, звісно, туди повернутися не можу (і харашо, а то б точно встромила кудись свою прекрасну й розумну голову собі на горе), машину часу ще не вигадали. але відчуття, ох ці прекрасні відчуття, коли ти можеш все і це все просто падає тобі до рук ))))) карочє, ви все зрозуміли.
знаєте, у мої 22 мені не вистачало однієї речі, дуже важливої речі, хоча навряд хтось із мого близького оточення здогадувався про це. так от. не вистачало мені віри в себе й в те, що я можу все. тому то в мої 22 всього в мене й не було. купа комплексів, виплеканих іще в дитинстві, змушували мене завжди гальмувати там, де треба було робити рішучий крок вперед (або й назад). харошо, що я себе знаю надто добре, але цілком непогано вмію приховувати свої недоліки, моєї невіри в себе практично ніхто не помічав.
при тому, що я в себе не дуже вірила (і досить часто себе я просто не любила, за що й отримувала час від часу від життя боляче по голові), я примудрялася якось боротися із цим своїм головним недоліком (але не розуміючи причини, що мені заважало насолоджуватися життям, боротися виходило важко) та ще й якось ділитися з друзями своїм досвідом та вміннями насолоджуватися життям.
і десь на межі 24-25 в моєму житті трапилося кілька значущих для мене подій, деякі з них були лише кількахвилинними епізодами, але ці епізоди (і головне – люди, яким я буду завжди вдячно за те, що вони трапилися в цих епізодах саме на моєму шляху) спершу допомогли мені зрозуміти, що ж не так, а потім підштовхнули це не так швиденько виправити. я прекрасно розумію, що мені ще потрібно трохи часу, аби остаточно перебороти в собі відчуття, що я таке собі миршаве нецікаве створіння, яке має тихенько сидіти в куточку й малчать в тряпочку. але. я рік тому, і я зараз – це не просто різні люди, це два відмінних способи мислення. да. я прєкрасна 🙂

Advertisements

життя прекрасне :)

сьогодні згадала кількох дуже дорогих мені людей. власне, за що  я їм вдячна. так от:

катіктік – за відкритий завжди телепорт, прогулянки Харковом та смс опівночі

Іринці – за вміння ставити мене на місце, спільні таємниці та захоплення банальними речами

Наталці – за виручку під час дедлайнів, любов до кольорових колготок та фото

Ожинці – за фільми і музику, критику та прогулянки

Віці – за коментарі, любов до Keane та невмирущу мрію зустрітися 😉