життя летить

кілька днів тому моєму блогу виповнилося 7 років.

ось так все починалося

https://shybloom.wordpress.com/2007/12/21/%D0%BF%D0%BE%D1%87%D0%B8%D0%BD%D0%B0%D1%8E-%D0%B2%D0%B6%D0%B5-%D0%B2%D0%BA%D0%BE%D1%82%D1%80%D0%B5/

за ці сім років в моєму житті було до біса приємних подій, які тією чи іншою мірою відбилися в постах у цьому блозі.

я закінчила універ, змінила кілька місць роботи, закохувалася, виходила заміж, розлучалася, народила дитину. кілька разів заново починала вірити в себе, розчаровувалася в собі й оточуючих і знов до нестями в них закохувалася, я слухала різну музику, тестувала різну каву, кинула палити, навчилася пекти хліб, врешті повернулася до своєї оптимальної ваги, відчула, що я сексуальна, нарешті повірила в свою неповторність і з певного часу точно знаю, що все буде добре.

дякую тим, хто був ці сім років разом зі мною, кого доля подарувала мені за ці сім років, і тим, з ким мене доля розвела. дякую вам за досвід, відчуття, слова і погляди, які ви мені дарували 🙂

болісних роздумів пост

я довго думала, чи варто це писати, потім вирішила написати і відпустити ці дурні розмисли ні про що.

матюкаюся

я вже неодноразово тут писала, що мене бісить загальна неграмотність населення. але ще більше мене бісить, коли ця безграмотність перелазить у журналістику, а ще гірше – в книжки.

піар :)

я тут в зв”язку з певними обставинами трошки випала з інтернетрів, і вот потрошку вертаюся. і дуже хочу піарнуть одну, нє, даже дві прекрасні речі.
перша – це книгарня, прекрасна, чудесна, багата на всяке цікаве й миле серцю любителя книжок. якщо ви не знали, де купувати класні книжки українською мовою, то тепер знаєте. вам точно сюди і буде вам купка щастя!
я собі замовила і купка щастя вже стоїть на поличках 🙂
і вот, друга вєщь, це, собсно, те, що я замовила. це книга, яка розважала мене останні кілька днів. вот вона на сайті книгарні. купила я цю книгу з багатьох причин, але однією було те, що до виходу в світ цієї книги була дотична кураторка моєї універської групи, ну як тут можна не придбати 🙂 і да, книга варта того, щоб її купити і прочитати, і подивитися прикольні малюнки.

із сьогоднішнього прекрасного

тихенько пруся від щастя, що в мене вийшли досить вдалими дві маленькі спроби перекладу чогось незвичного для мене.
катіктік внєзапно обрадувала чудовою пропозицією.
найшлася отака от музичка мілєнька, саме для роботи.

карочє, дєнь прожит нє зря. ура!

труднасті пєрєвода

я задля розваги сібя любімой перекладаю одну книжку дитячу. я уже писала про це, здається. книжка написана більше ста років тому, але досі актуальна в англомовному світі. ясно шо за сто з гаком років англійська мова змінилася, як і багато реалій, але сам текст зрозумілий, і всякі труднощі хоч і трапляються, але не часто. а для всяких труднощів у мене єсть прекрасний друг-англієць, який завжди підкаже, що там і як. він мені допомагає іще з одним перекладацьким проектом, але поки цей останній проект ще сирий, я про нього не розповідатиму тут, щоб не наврочити 🙂
так вот, сьогодні кинула йому неперекладну фразу, а він вперше не зміг мені допомогти. сказав, що ймовірно отак (я, до речі, сама без нього саме цю ймовірність теж припустила, але мене мучила совість, що це тільки ймовірність, а не точний переклад), але він не впевнений. і буде питати батька, щоб той роз”яснив, що до чого. оце сиджу й думаю, як же прекрасно, коли є до кого пристати з усякімі глупими питаннями і отримати на них умні відповіді 🙂 спасіба вам, ті, хто мені ці умні відповіді надає 🙂

захоплююся

я люблю захоплюватися і дуже не люблю розчаровуватися, хоча більшість моїх захоплень (людьми, авторами, фільмами, виконавцями, подіями, думками, ідеями) обернулися давно чи недавно глибоким або й не дуже, але однозначно розчаруванням.
я екстатично занурююся в щось нове, хочу відкрити це нове до самої глибини, до останньої деталі, а потім отримую очікуване розчарування.

написалося

знаєш, від певного часу я себе майже ненавиджу,
я себе просто зневажаю, і більше собою не захоплююся,
і більше собою не зачаровуюся,
певно, це все через кінець весни та брак кави.
якби мені хтось сказав, що може бути так боляче,
а сліз не буде,
якби хтось сказав, що буває так гидко,
а повіситися чи утопитися буде геть не сила,
я б не повірила, аж поки ось, не спробувала сама.
якби раптом хтось колись сказав, що можна відчувати безсилля,
і тонути в ньому, наче в чорній нафті,
наче в льодяному океані під час відпливу,
наче в колодязі, коли видно згори зорі в небі,
видно, але годі торкнутися.
так і тонеш, в чорному безсиллі,
а згори замість зірок – калейдоскоп усіх щасливих митей життя,
швидко мигтить, наче сміється із тебе,
маленької дівчинки, яка зрештою після стількох вдалих авантюр
зрештою геть розчарувалася в авантюризмі,
як колись розчарувалася у чарівній дії тютюнового диму,
а ще до того у надто перебільшеному впливі рівня айкью
на співвідношення розумних та не дуже вчинків.
знаєш, мені вже зовсім не хочеться дихати,
зовсім не хочеться всміхатися, щастя, що є смайлики,
от би ще вигадали віртуальну заміну диханню –
і всі б думали, що я щаслива,
поки я задихаюся від неспроможності щось виправити.

мальчік-дєвочка

якось так сталося, що в моїй голові десь глибоко гніздиться, що дружба мальчік-дєвочка малореальна. і всю жисть я намагаюся це спростувати. у мене є пару друзів чоловічої статі. я їх дуже люблю і поважаю, ціную і захоплююся. і вот з одним ми сьогодні говорили в скайпі. я не дуже люблю ділитися особистим з іншими людьми, але цей друг – якийсь дивний виняток із правила. від початку нашого спілкування ми з ним абсолютно вільно обговорюємо всякі приватні штуки, без всяких там ой, я стісняюсь про це сказати, ой, ти же мальчік, а я дєвочка. у мене, мабуть, тільки катіктік, віка, м. та оцей друг не викликають стоп-сигналу в мазгах, коли я висловлюю якусь напівєретичну думку. я навіть інколи думаю, коли спілкуюся з кимось із цих чотирьох, що, мабуть, часом виглядаю в їхніх очах дивно. але мені не страшно, що я можу в їхніх очах впасти нижче плінтуса через щось ляпнуте або пафосно продеклароване.
вот сьогодні поділилася однією досить таємною інфою із цим другом, фактично в тему посвячені буквально кілька чоловік. писала йому повідомлення про це і думала, блін, я ж знаю, як він на це відреагує. і як же, чьорт забирай, приємно знати цю реакцію заздалегідь. може, таки ця дружба існує, але як і любов трапляється далеко не всім?

відчуття “я в домікє”

я ніжно люблю (найкраще це відчуття передає англійське слово cherish) той стан, який находить на мене не часто, але вартує всіх проблем, непорозумінь, пролитих сліз і потріпаних нервів. цей стан я називаю “я в домікє”. точних інгрідієнтів нема 🙂 приходить переважно після якогось чергового потрясіння в житті. залишається ненадовго, але має стовідсотковий терапевтичний ефект.